З Елеанор Оліфант усе гаразд

Не може бути нічого гіршого за те, що я вже пережила, — звучить як перебільшення, але це констатація факту. Гадаю, насправді це моє джерело сили, яким би дивним воно не здавалося.

— Справа в Семмі, — сказав він.

Цього я не очікувала.

— Елеанор, на вихідних його не стало. Обширний інфаркт. Принаймні все сталося швидко.

Я кивнула. Це була несподіванка і не така вже й непередбачувана новина водночас.

— Що сталося? — запитала я.

Реймонд почав їсти, і в перервах між жуванням — а то і під час, з набитим ротом, — розповідав подробиці. Навіть не знаю, що здатне відволікти цього чоловіка від їжі. Можливо, вірус Ебола.

— Він був у Лаури, — сказав Реймонд, — дивився телевізор. Жодних скарг, нічого.

— А вона була там, коли це сталося? — запитала я.

Будь ласка, Боже, сподіваюся, ти вберіг її від цього. Намагатися жити після цього, намагатися впоратись з провиною, болем і жахом від усього цього… Я б ніколи не побажала подібного іншій людині. Я б залюбки взяла на себе її тягар, якби могла. Я його навіть не відчую, я в цьому впевнена, його заглушить мій власний.

— Вона була нагорі, збиралася на прогулянку, — сказав він. — А коли спустилася та знайшла його на дивані в такому вигляді, то пережила неабиякий шок.

Отже, це була не її провина. Вона не могла його врятувати, навіть якби спробувала. Усе було добре — наскільки смерть може бути доброю. Над цим я подумаю пізніше.

— Тобто коли настала смерть, він був сам? — запитала я заінтригована. — А поліція розглядає вбивство як можливу причину?

Він подавився бургером з халумі, і я передала йому склянку води.

— Якого біса, Елеанор! — сказав він.

— Вибач, — відповіла я, — просто це спало мені на думку.

— Гаразд, іноді краще не вимовляти вголос те, що першим спадає на думку, добре? — тихо сказав він, не дивлячись на мене.

Я почувалася жахливо. Мені було шкода Семмі та його родину, я почувалася пригніченою через те, що засмутила Реймонда, навіть не бажаючи цього, мені було шкода офіціанта та його дівчину та їхню бідну дитину. Смерть, страждання, вони завжди стаються з хорошими людьми, з добрими людьми, які цього не заслуговують, і ніхто не в змозі це зупинити… На моїх очах з’явилися сльози, і чим дужче я намагалася з ними боротися, тим більше їх ставало. Клубок застряг у горлі, і всередині пекло, ніби від вогню, прошу, будь ласка, тільки не вогонь…

Реймонд пересів на крісло біля мене й обійняв мене за плечі. А потім заговорив м’яким, тихим голосом.

— Прошу тебе, Елеанор, не плач. Вибач… Я не хотів тебе образити. Правда… будь ласка, Елеанор…

Дивна річ — я навіть не очікувала цього, — але, якщо хтось тебе обіймає й притискає до себе, стає значно легше. Чому? Можливо, ця потреба в контакті притаманна ссавцям? Він був теплим і здавався надійним. Я могла відчути аромат його дезодоранту та порошок, яким він прав одяг, — а над обома запахами відчувався слабкий аромат сигаретного диму. Запах Реймонда. Я притулилася ближче.