Золотий дім

У вільні хвилини я вивчав динаміку дому Ґолденів. Прибиральники, персонал кухні, майстер Ґонзало снували туди-сюди так ненав’язливо, що здавалися віртуальними, фантомними дітьми епохи постреальності. Обидві дракониці залишалися безумовно реальними — вони з’являлися щоранку, киплячи від ефективності, усамітнювалися в кімнаті поруч із Нероновим кабінетом і не показували свого носа до вечора, коли виміталися з гудінням, ніби шершні через відкриті двері. Кожен звук лунав приглушено, немовби самі закони фізики діяли в цих стінах, так би мовити, в білих рукавичках.

Сам Нерон здебільшого залишався в своєму домашньому кабінеті, попри те, що головний офіс «Ґолден Ентерпрайзес» був розташований у Мідтауні, у хмарочосі, чиїм власником був, як на лихо, такий собі Ґарі «Зелений» Ґвінплейн — вульгарний тип, чиє ім’я Нерон навіть гидував вимовити і котрий сам любив називати себе Джокером з огляду на те, що невідь-чому народився з волоссям лимонно-зеленого кольору. Зодягнений у пурпуровий піджак, білошкірий і червоноустий, Ґвінплейн учинив себе віддзеркаленням горезвісного коміксного лиходія і, здавалося, упивався цією подібністю. Нерон терпіти не міг власника будинку і заявив мені одного вечора з доброго дива й без жодного пояснення — таку мав він особливість, такий хід думок, що час від часу вилітали з його рота, мов потяг із тунелю, а той, хто перебував найближче, ставав станцією, де цей потяг на хвилю спинявся:

— Центр один. Коли нас впустять, я перший пройду в двері.

Я збагнув не відразу, що говорив він не про централізм, а про Всесвітній торговий центр  1, який буде відданий в експлуатацію лише за пару років, і оголошував свій намір залишити будинок Джокера й переселитися до нового хмарочоса, збудованого на місці трагедії.