Золотий дім
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-699-2
- Переводчик: Андрій Савенець
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Золотий дім». Краткое содержание книги:
Якщо ти заборгував банку долар, то був дармоїдом із несплаченим кредитом. Заборгувавши мільярд, ти був багатієм, і банк працював на тебе. Важко було з’ясувати, наскільки багатим був насправді Нерон Ґолден. У той період його ім’я з’являлося всюди й на всьому: від гот-догів до приватних університетів, воно гуляло Лінкольн-центром, міркуючи про пожертвування одиниці на реконструкцію Евері-Фішер-голлу за умови, що старе ім’я викинуть на смітник, а натомість закріплять угорі прізвище Ґолдена з великих друкованих золотих літер. Одиниця була скороченням, яке його ім’я вживало у значенні «сто мільйонів доларів», бо сто мільйонів доларів були ціною вступного квитка до світу справжніх багатіїв — поки ти не мав своєї одиниці, ти був реально ніким. Його ім’я вигулювало ту одиницю містом, йому ніби й кортіло поставити себе на кінофестиваль «Трайбека», але це коштувало б набагато менше, ніж ціла одиниця, тож врешті кінофестиваль видався йому абищицею; чого його ім’я дійсно, по-справжньому прагнуло, то це опинитися аж на стадіоні «Янкі». Це було б доказом того, що його ім’я завоювало Нью-Йорк. Після цього його можна було б із тим самим успіхом помістити на даху мерії.
Я припускав, що коли він перебрався на Захід, то взяв зі собою серйозні статки, але кружляли настирливі чутки, що всі його фірми сильно обтяжені кредитами, а весь мегабізнес під його ім’ям — просто розвод, і куди б він не тягнув своє ім’я на прогулянку, слідом за ним рухалася тінь банкрутства. Я уявляв його мешканцем не Нью-Йорка, а невидимого міста Октавії, що його Марко Поло описав Кублай-ханові у книжці Кальвіно, — міста-павутини, підвішеного на величезній сітці над прірвою між двома горами. «Життя мешканців Октавії не таке непевне, як в інших містах, — написав Кальвіно. — Вони знають, що їхня сіть не триватиме вічно». А ще я уявляв його одним із тих персонажів у мультфільмах — певно, Хитрим Койотом, — які постійно вибігають за край урвища, але продовжують бігти, нехтуючи законами земного тяжіння, поки не подивляться вниз, і тоді падають. Усвідомлення неможливості спроби приводить до катастрофічного кінця. Нерон Ґолден продовжував свій рух — певне, завдяки тому, що ніколи не дивився вниз.
Чимало наступних місяців я присвятив звільненню будинку від речей, переносячи те, що хотів зберегти, до Мангеттенського складу самообслуговування у Вест-Сайді — того, що з кумедними білбордами на стіні, яка виходить на магістраль: «У Нью-Йорку є шість професійних спортивних команд плюс «Метс»», «Якщо тобі не подобаються одностатеві шлюби, то не одружуйся», ««У домі Отця Мого осель багато» (Ів. 14:2) — Ісус явно не був нью-йоркцем», а також «Пам’ятай: якщо ти виїдеш із міста, тобі доведеться жити в Америці». Еге ж, ха‑ха-ха, добре, але здебільшого я знову перебував у кислому настрої, щосили намагаючись не показувати цього в товаристві Сучітри, але вона знала, через що я проходжу. Потім прийшла пора виставити будинок на продаж, і Василіса Ґолден підійшла до мене в Садах, і, обнявши однією рукою й поцілувавши в щоку, заявила: давай я зроблю це для тебе, залишмо це в сім’ї, і це було так мило з її боку, що я лише мовчки кивнув і дозволив їй узятися за продаж.
І знову: того року мені важко було залишатися об’єктивним до Ґолденів. З одного боку, прихильність до мене виявляв Нерон, а тут додалася ще й прихильність його дружини. З іншого ж боку, можна було не сумніватися, що він палко підтримував президентську кампанію Ромні і його коментарі на адресу президента й першої леді балансували на межі нетерпимості: «Певно, що він любить геїв, він же одружився з чоловіком», — це був один із м’якіших висловів. Не раз він переповідав свій «смішний республіканський анекдот» про літнього білого чоловіка, який навідується до Білого Дому кілька днів поспіль після закінчення повноважень теперішньої адміністрації й щоразу просить охоронців про зустріч із президентом Обамою. Коли він з’являється утретє чи вчетверте, роздратований охоронець каже: Сер, ви знову прийшли, але я знову вам пояснюю, що пан Обама вже не президент Сполучених Штатів і вже не мешкає за цією адресою. Тож ви це вже знаєте, але знову приходите й знову ставите те саме питання й отримуєте ту саму відповідь — так чого ж ви знову питаєте? А літній білий чоловік відповідає: О, просто мені так приємно це чути.
З цим я мирився, хоча побоювався за Нерона, що темна сторона в ньому може здолати світлу. Я дав йому почитати прекрасне оповідання Ганса Крістіана Андерсена «Тінь» — про чоловіка, чия тінь відокремлюється від нього, мандрує світом, набирається більшого світського лоску, ніж її колишній «господар», повертається, аби спокусити й пошлюбити принцесу, з якою він заручений, і, разом із (досить таки безжалісною) принцесою, прирікає цього реального чоловіка на смерть. Я хотів, аби він зрозумів небезпеку, яка загрожувала його душі, якщо безбожнику вільно вжити такий термін, але Нерон не належав до шанувальників літератури й повернув мені книжку з оповіданням зневажливим жестом.