Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Коли ти пішов, — сказав він неголосно, вдячний, що Ронове лице сховане, — вона цілий тиждень проплакала. Можливо, й довше, просто не хотіла, щоб я це бачив. Ми цілими вечорами навіть не розмовляли. Тебе не було…
Він не договорив. Аж тепер, коли Рон знову був поруч, Гаррі усвідомив, як неймовірно важко їм було без нього.
— Вона мені як сестра, — вів він далі. — Я люблю її як сестру, і сподіваюся, що вона так само ставиться до мене. Так було завжди. Я думав, ти це знаєш.
Рон нічого не відповів, а відвернув обличчя від Гаррі й голосно витер носа рукавом. Гаррі знову звівся на ноги й пішов туди, де лежав велетенський Ронів рюкзак. Рон його скинув, коли мчав до озера рятувати Гаррі. Підняв його, надів на спину й повернувся до Рона. Той тим часом теж підвівся. Ронові очі почервоніли, та загалом він був спокійний.
— Вибач, — сказав він глухим голосом. — Вибач, що я вас покинув. Я знаю, що був…
Він роззирнувся в темряві, наче хотів там знайти міцне солоне слівце, щоб закінчити речення.
— Сьогодні ти вже все спокутував, — сказав Гаррі. — Здобув меча. Знищив горокракс. Урятував мені життя.
— На словах усе крутіше, ніж було насправді, — пробурмотів Рон.
— Таке завжди крутіше на словах, ніж насправді, —погодився Гаррі. — Я це тобі багато років товкмачу.
Вони одночасно ступили крок один одному назустріч і обнялися. Гаррі відчув, яка мокра Ронова куртка.
— А тепер, — сказав Гаррі, коли вони відпустили один одного, — залишається знайти наш намет.
Та знайти його було неважко. Хоч пробіжка темним лісом за ланню, здавалося, була довга, дорога назад пліч—о—пліч з Роном забрала на диво мало часу. Гаррі не міг дочекатися, щоб розбудити Герміону, тож, радісно схвильований, перший зайшов у намет, а Рон плентався трохи позаду.
Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум'я, що й досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала, скрутившись клубочком під ковдрами, що й не поворухнулася, коли Гаррі кілька разів її покликав.
— Герміоно!
Нарешті вона заворушилася і рвучко сіла на ліжку, відкинувши з чола волосся.
— Що сталося? Гаррі? Усе нормально?
— Так, усе добре. Навіть дуже добре. У мене все чудово. Тут ще хтось є.
— Як це? Хто?…
Вона побачила Рона з мечем у руках. З його одягу крапала на потертий килим вода. Гаррі відійшов у темний куток, зняв з плечей Ронів рюкзак і спробував злитися з стіною намету.
Герміона зісковзнула з ліжка й рушила до Рона, як сновида, не зводячи очей з його блідого обличчя. Зупинилася просто перед ним з розтуленими вустами й широко розплющеними очима. Рон видушив з себе слабку усмішку надії й підняв руки.
Герміона раптом кинулась на нього й почала щосили гатити кулаками, куди бачила.
— Ой… ой… відчепися! Чого ти?… Герміоно… ОЙ! —Ти… справжня… дупа… Рональде… Візлі! Кожнісіньке слово вона посилювала ударом. Рон задкував,
затуляючи голову, а Герміона наступала.
— Ти… приповз… сюди… через… місяці… місяці… де моя чарівна паличка?
Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно
відреагував.
— Протеґо!
Між Роном і Герміоною виріс невидимий щит. Наштовхнувшись на нього, вона впала спиною на підлогу. Випльовуючи з рота волосся, знову зірвалася на ноги.
— Герміоно! — вигукнув Гаррі. — Та вгамуйся…
— Не вгамуюся! — закричала вона. Гаррі ще не бачив її в такому дикому стані; вона просто знавісніла.
— Віддай мою чарівну паличку! Віддай мені паличку!
— Герміоно, будь ласка, не…
— Не кажи мені, що я маю робити, Гаррі Поттер! — репетувала вона. — Не смій! Віддай паличку! А ТИ!
Вона звинувачувальним жестом показувала на Рона, мовби збиралася його проклясти, і Гаррі не здивувався, що Рон відсахнувся від неї на кілька кроків.
— Я бігла за тобою! Кликала тебе! Благала, щоб ти повернувся!
— Я знаю, — пробелькотів Рон. — Герміоно, мені так жаль,
пробач…
— А, тобі жаль!
Вона пронизливо й нестримно зареготала. Рон зиркнув на Гаррі, шукаючи в нього підтримки, та Гаррі тільки безпомічно скривився.
— Ти повернувся через місяці… місяці… і думаєш, що все буде чудово, якщо ти просто скажеш "пробач"?
— А що ж мені ще казати? — крикнув Рон, і Гаррі зрадів, що Рон почав нарешті захищатися.
— Я навіть не знаю! — з ядучим сарказмом заволала Гермі—она. — Ану, подумай, Роне, напружся хоч на кілька секунд…
— Герміоно, — втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, — він щойно мене врятував…
— Мені начхати! — верескнула вона. — Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми вже давно могли загинути…
— Я знав, що ви не загинули! — загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так близько, наскільки дозволяло закляття "щит". — Про Гаррі постійно пише "Віщун", про нього говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було…
— Як це було тобі?
Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи— і ніхто, крім кажанів, її, мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон миттю скористався з паузи.
— Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз'явився, але нарвався на банду хапунів, Герміоно, й нікуди вже не міг піти!
— Банду кого? — перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги й руки, що, здавалося, не зможе їх роз'єднати ще кілька років.
— Хапунів,—повторив Рон. —Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я переховуюсь. Довелося задурити їм голови, щоб не потягли в міністерство.
— І що ж ти їм наплів?
— Сказав, що я Стен Шанпайк. Перше, що прийшло в голову.
— І вони повірили?
— Та вони такі тупі! Один точно був наполовину троль, судячи зі смороду…
Рон зиркнув на Герміону, сподіваючись, що цей маленький жарт розм'якшить їй серце, але вона й далі дивилася з кам'яним обличчям, не розплітаючи рук.
— Так от, вони почали сперечатися, Стен я чи ні. Чесно кажучи, це було жалюгідне видовище, бо їх було п'ятеро, а я один, та ще ж вони забрали в мене чарівну паличку. Тоді двоє з них почали битися, а я скористався тим, що інші дивляться на них, ударив того, що мене тримав, у живіт, схопив його чарівну паличку, роззброїв другого, того, що тримав мою паличку, і роз'явився. Мені це не дуже добре вдалося, я знову половнувся… — Рон показав праву руку, де бракувало двох нігтів, та Герміона й бровою не повела, — і опинився за багато миль від вас. Поки я добрався до того берега річки, де ви були… ви вже звідти зникли.
— Боже, яка зворушлива історія, — зронила Герміона тим зарозумілим тоном, що з'являвся в неї, коли вона хотіла когось поранити словами. —Ти ж, мабуть, так перелякався. А ми тим часом побували в Ґодриковій Долині. І що там було, Гаррі? Ага, там з'явилася змія Відомо—Кого, й трохи не повбивала нас обох, а тоді прилетів сам Відомо—Хто. Він запізнився буквально на секунду, щоб нас зловити.
— Що? — Рон дивився то на неї, то на Гаррі, але Герміона не звертала на ці погляди уваги.
— Уяви собі, Гаррі, втратити нігті! Та наші біди порівняно з цим яйця виїденого не варті, правда?
— Герміоно, — тихо сказав Гаррі, — Рон щойно врятував мені життя.
Вона ніби й не чула.
— Я хотіла б дізнатися одне—єдине, — вона дивилася в прос тір над Роновою головою. — Як ти нас сьогодні знайшов? Це важливо. Коли це довідаємось, то зробимо так, щоб ті, кого ми не хочемо бачити, не змогли до нас потрапити.
Рон люто зиркнув на неї і вийняв з кишені джинсів маленький срібний предмет.
— Ось.
Вона мусила глянути на Рона, щоб побачити, що він їй
показує.