Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
землі біля коріння не було снігу, тож Гаррі ніяких слідів не побачив. Повернувся до Рона, що стояв, тримаючи в руках меча й горокракс.
— Щось там було? — запитав Рон.
— Ні, — відповів Гаррі.
— А як цей меч сюди потрапив?
— Мабуть, його кинув у воду той, хто вичаклував патронуса. Хлопці дивилися на пишно оздоблений срібний меч, руків'я
якого виблискувало рубінами при світлі Герміониної палички. —Думаєш, справжній? — запитав Рон.
— Є спосіб перевірити, — відповів Гаррі.
Горокракс і далі гойдався у Ронових руках. Медальйон легенько смикався. Гаррі розумів — те, що всередині, знову стривожене. Воно відчуло присутність меча й намагалося вбити Гаррі, щоб меч не потрапив йому в руки. Часу для довгих розмов не було. Настала мить знищити медальйон, раз і назавжди. Гаррі озирнувся на всі боки, піднявши Герміонину чарівну паличку, і побачив відповідне місце — плаский камінь—валун під явором.
— Ходи сюди, — сказав він і підійшов до валуна, змів з нього сніг і простяг руку по горокракс. Але коли Рон подав йому ще й меч, Гаррі похитав головою.
— Ні, це маєш зробити ти.
— Я? — розгублено перепитав Рон. — Чому?
— Бо це ти витяг меч з озера. Я вважаю, що це право належить тобі.
Тут не йшлося про люб'язність чи щедрість. Так само, як він знав, що лань не заподіє йому зла, так тепер він знав, що саме Рон повинен узяти в руки меча. Дамблдор принаймні встиг навчити Гаррі дечого про певні види магії, про непередбачувану силу певних дій.
— Я його відкрию, — сказав Гаррі, — а ти рубай. Миттєво. Бо те, що там усередині, не здасться без бою. Частинка Редла, що була в щоденнику, намагалася мене вбити.
— А як ти його відкриєш? —здивувався Рон. Його охопив жах.
— Я звелю йому відкритися парселмовою, — пояснив Гаррі. Ця відповідь сама злетіла з його вуст, так, ніби він у глибині душі завжди її знав. Можливо, він усвідомив її завдяки недавньому зіткненню з Наджіні. Він подивився на вигнуту літеру "С", інкрустовану блискучими зеленими камінчиками. Було досить легко уявити, що це крихітна змійка, яка лежить, скрутившись, на холодному валуні.
— Ні! — вигукнув Рон, — ні, не відкривай! Серйозно!
— Чому? — здивувався Гаррі. — Треба позбутися цієї гидоти, бо ми вже кілька місяців…
— Я не зможу, Гаррі, чесно… зроби сам… —Але ж чому?
— Бо ця штука погано на мене впливає! — вигукнув Рон, задкуючи від медальйона на валуні. — Я нічого не можу вдіяти! Гаррі, я не виправдовуюся за те, що втік, але він на мене впливає гірше, ніж на тебе чи на Герміону. Я починаю думати різні дурниці, про які я й так би думав, але він усе погіршує, мені важко це пояснити, бо коли я його знімаю, то все стає на свої місця, але потім знову доводиться його начіпляти… Гаррі, я не зможу! — Він знову позадкував, тягнучи меча по землі й хитаючи головою.
— Ти зможеш, —сказав Гаррі, — зможеш! Ти щойно здобув меча, я знаю, що саме ти маєш ним рубати. Будь ласка, Роне, рубай!
Звучання його імені подіяло на Рона як стимулятор. Він ковтнув слину і, важко дихаючи довгим носом, повернувся до валуна.
— Скажеш коли, — прохрипів він.
— На рахунок "три", — відповів Гаррі, дивлячись на медальйон, примруживши очі. Він зосередився на літері "С", уявляючи змію, а медальйон торохтів, наче в ньому попався в пастку тарган. Його можна було б і пожаліти, якби не пекли так порізи на шиї.
— Раз… два… три… відкрийся/
Останнє слово він наполовину просичав, наполовину прогарчав, і золота кришечка медальйона тихо клацнула
й розкрилася. За скляними віконечками на обох половинках медальйона кліпали очі, темні й гарні, такі, як були в Тома Редла до того, як перетворилися на яскраво—червоні з зіницями—щілинами.
— Рубай! —звелів Гаррі, притискаючи медальйон до валуна.
Рон підняв меча тремтячими руками. Його вістря нависло над очима, що крутилися, як скажені, а Гаррі міцно тримав медальйон, уявляючи, як зараз бризне зі спорожнілих віконечок кров.
І тут з горокракса засичав голос.
— Я бачив твоє серце, а це моє.
— Не слухай! — крикнув хрипко Гаррі. — Рубай його!
— Я бачив твої мрії, Рональде Візлі, і бачив твої страхи. Усі твої бажання можуть збутися, але все, чого ти жахаєшся, теж може збутися…
— Рубай! — заволав Гаррі. Його голос відбився луною від навколишніх дерев, вістря меча затремтіло, а Рон не зводив погляду з Редлових очей.
— Тобі завжди не вистачало материнської любові, бо мати обожнювала дочку… тепер тобі не вистачає дівочої любові, бо вона віддала перевагу твоєму другові… ти завжди був другий, вічно залишався в затінку…
— Роне, та вдар же ти його! — загорлав Гаррі. Він відчував, як затрусився під його руками медальйон, і боявся того, що зараз станеться. Рон ще вище підняв меча, а Редлові очі зблиснули яскраво—червоним сяйвом.
З віконечок медальйона, прямо з тих очей, наче дві гротескні бульбашки, виросли химерно викривлені голови Гаррі й Герміони.
Рон перелякано заверещав і відсахнувся, а з медальйона виростали постаті — спочатку груди, потім талії, ноги, і нарешті вони стали пліч—о—пліч у медальйоні, наче двоє дерев зі спільним корінням, погойдуючись над Роном і справжнім Гаррі, котрий відсмикнув пальці від медальйона, бо той раптом почав пекти й розжарився до білого.
— Роне! — закричав він, але Редл—Гаррі вже говорив Вол—
демортовим голосом, а Рон, мов заворожений, дивився йому в обличчя.
— Чого ти повернувся? Нам було без тебе краще, веселіше, ми були раді, що тебе немає… ми сміялися з твоєї тупості, боягузтва, зарозумілості…
— Зарозумілості! —вторила йому Редл—Герміона, вродливіша, але й жахливіша за справжню Герміону. Вона, рего—чучи, погойдувалася перед Роном, переляканим і приголомшеним, меч безцільно повис у його руках. — Кому ти був потрібний, хто б на тебе взагалі дивився, якщо поруч був Гаррі Поттер? Чого ти досяг у житті порівняно з " Обранцем"? Хто ти такий порівняно з "Хлопцем, що вижив"?
— Роне, рубай його, РУБАЙ! — горлав Гаррі, проте Рон не ворушився. Він дивився широко розплющеними очима, в яких віддзеркалювалися Редл—Гаррі і Редл—Герміона. Волосся в них звивалося, наче язики полум'я, очі сяяли червоним вогнем, а голоси зливалися в лиховісному дуеті.
— Твоя мати зізналася, — глузував Редл—Гаррі, а Редл—Герміона реготала, — що воліла б мати мене своїм сином, що поміняла б тебе на мене, не задумуючись…
— Хто б не віддав перевагу йому, яка б жінка захотіла бути з тобою? Ти нікчема, ти нуль, ти ніщо проти нього, — кепкувала Редл—Герміона, а тоді вигнулася, наче змія, і обвила тілом Редла—Гаррі, тулячись до нього в обіймах і зливаючись з ним у поцілунку.
Ронове обличчя скривилося від болю. Тремтячими руками він підняв меча.
— Рубай же, Роне! — кричав Гаррі.
Рон подивився на нього, й Гаррі здалося, що він побачив у його очах яскраво—червоний відблиск.
— Роне?…
Меч блиснув і метнувся. Гаррі ледве встиг відстрибнути, почувся брязкіт металу і довгий страхітливий вереск. Гаррі крутнувся, ковзаючись на снігу, готовий захищатися чарівною паличкою, але ніхто на нього не нападав.
Страхітливі копії його самого й Герміони зникли. Там був
тільки Рон, він стояв, тримаючи меча обм'яклими руками, й дивився на розтрощені рештки медальйона на пласкому валуні.
Гаррі помалу підійшов до нього, не знаючи, що казати й що робити. Рон важко дихав. Його очі вже не мали червоного відблиску, а знову були нормальні й сині. А ще — вологі.
Гаррі нахилився, вдаючи, що цього не бачить, і підняв розрубаний горокракс. Ронів удар припав на обидва віконечка. Редлові очі щезли, а заплямлений шовк, що вистеляв медальйон, ще димів. Те, що жило в горокраксі, зникло — помучивши наостанок Рона.
Меч дзенькнув, коли Рон випустив його з рук. Хлопець упав навколішки, обхопивши голову руками. Ним трясло, та Гаррі бачив, що не від холоду. Гаррі запхав розбитий медальйон у кишеню, присів біля Рона й обережно поклав йому руку на плече. Був радий, що Рон її не відштовхнув.