Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
Коли я поснідав, мене покликав дядя Влас.
Вперше за час походу я піднявся крутим трапом на капітанський місток. Мені аж дух перехопило, коли я став і оглянувся навколо себе. Тепер палуба лежала вся внизу. Було добре видно і корму, і ніс корабля. Море стало ще ширшим, а небо — вищим і яснішим. Скільки простору! Яке роздолля!..
— Левко, — сказав дядя Влас, не відводячи очей од моря. — За вчорашній день тебе кок похвалив. Це — добре. Сьогодні ти будеш біля стернового. І сам поведеш шхуну.
— Я поведу шхуну?
— А чого ж? Море спокійне, спробуєш, може, й сподобається. А взагалі, житимеш за тим самим розпорядком, що і весь екіпаж. І на вахті стоятимеш, і палубу та мідяшку драїтимеш, і на камбузі чергуватимеш. Чи, може, тобі не хочеться? Може, тобі важко і ти вже й не радий, що в море пішов?..
— Що ви, дядю Власе! — вигукнув я. — Я ж моряком хочу стати.
— То добре. Ну, а тепер іди в стернову рубку.
Стерновий Ваня, чорноволосий, просмалений сонцем, просолений морем, з розхристаними грудьми, вже чекав на мене. Не встиг я відчинити двері, як він вигукнув:
— Порядок на чорноморських флотах! 6 підміна!.. Зараз до штурвала станеш чи ще подивишся?
— Подивлюся трохи.
— А що ж тут дивитись? Ось у тебе перед очима компас, а ось — штурвал. Берись, руками й держи по компасу. Курс — сто тридцять градусів.
Компас!.. Це не той звичайний компас, який можна купити в спортмагазині і начепити на руку, як годинник. Це — справжній корабельний, завбільшки з добрий чавунець. І весь час ворушиться. Корабель хилиться туди й сюди, а він беззмінно лишається в горизонтальному стані.
А штурвал!.. Навіть той, що у машині «Волга», проти цього нічого не вартий. З дубового дерева, увесь поцяцькований мідними цвяшками, обручками, всякими візерунками. Тільки триматись за нього — і то вже велике щастя. А тут ще треба й крутити та дивитись на компас, щоб не збитися з курсу!..
Довго я не наважувався взятись за стерно. Але нарешті взявся. Шхуна йшла рівно, легко. Їй неважко було розтинати гострими грудьми невеликі хвилі. Але вона увесь час намагається вильнути вбік. Тільки-но стрілка компаса стояла на рисці 130 градусів, а тут раптом поповзла на 129, на 128… Я крутнув штурвальне колесо вправо. Здається ж, не дуже крутнув. Але стрілка одразу ж перестрибнула 130 і швидко поповзла в протилежному напрямку на 131, 133, 135. Вмить спітнівши, я швидко крутнув уліво. Але свавільна шхуна не хотіла коритись невправному стерновому.
— Ти не хвилюйся. Не кидай рвучко судно, — пояснив мені Ваня. — Треба повільно.
А над самісіньким моїм вухом обізвалась переговорна труба:
— Хто за штурвалом?
Голос дяді Власа, й без того густий та басовитий, з труби прогримів так гучно, що я аж здригнувся. Але одразу ж відповів:
— Юнга Левко Лебідь!
— Скільки на румбі?
Коли б я не знав, що на капітанському містку є ще один компас, то збрехав би, сказав би «сто тридцять», а потім уже вирівняв би шхуну. Але я був певен, що дядя Влас дивиться на свій компас, і тому назвав правильну цифру:
— Сто тридцять чотири!
— Тримати сто тридцять!
— Єсть, тримати сто тридцять! — квапливо відгукнувся я. Але тут же з жахом помітив, що шхуна знову не слухає мене. От ганьба! От який я телепень!..
Та мене врятував Ваня. Він узявся рукою за штурвал і без будь-якого зусилля поклав корабель на заданий курс.
— Так і держати! — почувся з переговорної труби вже неголосний, спокійний наказ.
Шхуна пішла рівно. Я не спускав очей з картушки компаса, відчував, що руки мої від надмірного напруження здерев'яніли. Ваня, помітивши це, сказав:
— Вільніше себе тримай. І штурвалом — ледь-ледь… Ось так… Добре. Ну ось, бачиш? Виходить, і нічого страшного немає… Ну, побудь трохи сам, а я вискочу димку ковтну…
І пішов.
Я розгубився. Як, на мене залишено штурвал?.. Мені здавалось, що шхуна ось зараз знову вийде з-під моєї влади, почне гасати туди й сюди. Пам'ятаючи пораду Вані, я намагався крутити штурвал поволі, і невдовзі переконався, що тримати судно на заданому курсі не так уже й важко. До мене почав приходити спокій. А з спокоєм — і сторонні думки.
Вчора, коли я у довгому фартусі чистив картоплю, драїв каструлю та мив посуд, то заприсягся ніколи не розповідати про це хлопцям. А зараз, стоячи за штурвалом, мріяв про інше: «Ех, коли б оце мене побачили Ілько, Маринка, тато, мама! Коли б побачили, як я сам веду шхуну!..».