Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
«Бач, — знову з неприязню подумав я, — навіть Прибій і той йому не байдужий, біля себе тримає, а про мене забув, забув, що я на світі існую».
Хіба підійти до дяді Власа і поскаржитись, що мені важко?.. Але тут я згадав його розповідь про десантну операцію, згадав, як охоче він брав мене в море, і мені стало соромно. І я зрозумів, що ніколи йому не поскаржусь, як би важко мені не було. Бо що ж він тоді подумає про мене?
І я заходився невміло перемивати посуд. Може б, я ще довго з ним вовтузився, але до мене підсів Гриша і, як завжди весело, сказав:
— Ну, хай вечеря вариться. Давай допоможу.
І знову я зчудовано стежив за його руками, які наче гралися тими мисками, ложками, чашками та виделками. Миски лягали одна на одну — чисті й сухі, ложки й виделки летіли у спеціально для них призначений ящик, чашки ставали струнким рядочком.
А Гриша знову мене хвалив:
— Ти беручкий хлопець. Я ж бачу: і не вмієш до ладу, і важко тобі, а не відступаєш. Молодчага!.. У нас перед тобою юнга був, Сашко, так той з нашої шхуни у військово-морське училище пішов. Наш шкіпер, Влас Микитович, любить таких хлоп'ят, як ти. У нього своїх дітей немає, то він чужих виховує… Ну, от і все, помили… Тепер ти сьогодні вже вільний. Після вечері я сам помию посуд, бо бачу, заганяв тебе зовсім…
Я ходив по судну, заглядав у всі закутки.
Нам зустрівся невеликий військовий корабель, і я почув, як дядя Влас наказав:
— Сигнальник! Привітайте судно!
Сигнальник тричі опустив і підняв прапор на щоглі. Зустрічний корабель відповів нам таким самим привітанням. Ми розминулись.
Знову було тільки море з далеким горизонтом, який ніби підперізував небо, дув зустрічний вітер і витанцьовували хвилі.
З капітанського містка до мене прийшов Прибій. Удвох з ним ми довго сиділи на спардеку[4] в затишку. Я гладив його густу теплу шерсть, а він вдоволено мружив очі і кумедно фуркав чорним носом, коли нас оббризкувало солоним водяним пилом.
До вечері я ще тримався. А коли всмак поїв золотавого флотського пилаву з бараниною та ще й запив таким компотом, якого дома ніколи й не куштував, то з насолодою подумав про ліжко. Проте, побачивши, що Гриша почав мити посуд, сам підійшов до нього.
— Давай я помию.
Він зиркнув на мене зацікавлено. Потім скинув з свого плеча рушник і почепив на моє.
— Мий, якщо така вже охота.
Охоти у мене ніякої не було, але щось змушувало мене напроситись на роботу.
Перемивши посуд, я ще витер шваброю палубу на камбузі і вже потім попхався у кубрик до свого ліжка. Поклав голову на подушку, витяг ноги й одразу ж відчув, як болять усі кісточки…
Хороше лежати отак, не рухаючись, почувати, як тебе гойдає на хвилях, ніби в колисці, слухати шерхіт води за бортом і невтомну пісню невидимого мотора.
Я засинав. Завтра боцман знову поставить мене до якоїсь роботи, і я знову буду натруджувати вже й так натруджені кісточки. Але то буде завтра, а сьогодні — спати, спати…
20. У МОЇХ РУКАХ — ШТУРВАЛ
Скільки я проспав, не знаю. Але прокинувся від невиразного передчуття, що ось зараз, як тільки розплющу очі, побачу щось таке, що принесе мені радість.
І передчуття не обдурило мене.
Біля мого ліжка на задніх лапах стояв Прибій. Передніми лапами і зубами стягав з мене ковдру. Трохи осторонь, у струмені світла, що лилося з відкритого люка, усміхався до мене дядя Влас — тією доброю та дружньою усмішкою, яку я знав дома.
— Пора на вахту, юнго!.. Вставай, Левко, бо отак і сніданок проспиш.
Я миттю схопився, почав одягатись.
— Зроби фіззарядку на палубі, — порадив дядя Влас. — День сьогодні — просто диво!
Я почував, що добре виспався. Швидко побіг на корму, де найменше гойдало, і почав нахилятись, присідати, махати руками та ногами. Чисте морське повітря, таке чисте, якого більше ніде й не знайдеш, наповнювало мої легені. Прибій, думаючи, що я з ним граюсь, хапав мене за ноги й за руки та намагався обняти лапами за шию.
Підійшов Гриша, весело сказав:
— Оце правильно! Сам люблю гімнастику, та не хочеться її робити… А ти гарненько поспав після вчорашнього чергування. Влас Микитович наказав не будити, поки не виспишся.
«Як же я вчора міг погано подумати про дядю Власа?» — докорив я собі. А в Гриші запитав;
— Сьогодні знову будемо картоплю чистити?
— Ні, сьогодні не твоя черга. У мене вже інший помічник.
Біля камбуза сидів і чистив картоплю палубний матрос Вітя, вертлявий, невисокий на зріст, з рудуватими, закрученими вгору вусиками. Чистив картоплю він не так віртуозно, як Гриша, але набагато швидше, ніж я.
4
Спардек — легка надбудова над першою палубою судна.