Що таке українська література
- Автор: Ушкалов Леонид Владимирович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-206-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Що таке українська література». Краткое содержание книги:
Так було сказано напередодні культурної революції Петра Могили, коли з’явиться Києво-Могилянська академія, а цілу Україну вкриє густа мережа шкіл. На початку XVIII століття їх у нас було більше, ніж на початку століття XX. Кожен хазяїн уважав своїм святим обов’язком віддати дітей до школи. На цьому ґрунті розвинулася й українська «метафізика школи». Згадаймо, як Григорій Сковорода трактував семантику грецького слова schole, від якого походить наше «школа». Schole — це «дозвілля», «спокій», зрештою, найвище призначення людини, що полягає в не підлеглому жодній прагматиці пізнанні природи речей. Недаремно в нього сам Христос є «школярем»-«схоластом», та навіть більше — «главою схоластів». В одному з листів до Ковалинського Сковорода писав: «Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості й називав самого Христа главою схоластів»…
Це слова філософа, якого вважають «хрещеним батьком» першого українського університету, що його було відкрито 17 січня 1805 року в Харкові. На пишній церемонії відкриття ректор місцевого колегіуму Андрій Прокопович казав: «Настав світлий день жаданого благополуччя щасливої України. Запалені премудрими монархами зорі просвіти від сьогодні будуть сяяти в цьому місті в усій своїй красі». Так, «зорі просвіти» перетворили Харків на «українські Атени». До харківського навчального округу входили тоді землі Слобідсько-Української, Орловської, Воронезької, Курської, Чернігівської, Полтавської, Миколаївської, Таврійської, Катеринославської губерній, Донського та Чорноморського козацьких військ. Територія цього округу, як із подивом писав у своїх спогадах Кристоф-Дитрих фон Роммель, була майже така сама, як ціла Німеччина… Словом, Іван Вагилевич мав повне право стверджувати в «Замітках о руській літературі», що в першій половині XIX століття «Харков бил средоточієм просвіщенія руського». Потому таким «средоточієм» стане Львів, де в 1868 році розпочне діяльність товариство «Просвіта», а трохи згодом — Наукове товариство імені Шевченка. У 1918 році вже в Києві було засновано Українську академію наук. Потому буде потужна хвиля культурної революції 1920-их років. Уже в 1925 році Україна за кількістю книжкових видань вийде на сьоме місце у світі (це близько 30 мільйонів примірників)… А що сьогодні?..
Пригадую, як у липні 2007 року мій друг, світлої пам’яті Володимир Мойсейович Кошкін — видатний учений-фізик, філософ і поет, — запросив мене на відкриття виставки «Українська муза зарубіжжя». Чудова була виставка: Василь Кричевський, Міртала, Лео Мол… Чудовий виступ Емми Андієвської… А потому ми поверталися додому. Вечоріло. Поспішати було нікуди, та й погода прекрасна. Зупинились у сквері навпроти нашої almae matris — Харківського університету. Кошкін, як завжди, безугавно курив. Ми стояли і згадували роки навчання. «Знаєте, Льоню, — сказав Кошкін, — у мене немає жодних сантиментів до радянщини. Одне-єдине, що було тоді справді добре, — то це освіта». Володимир Мойсейович мав на увазі освіту не лишень елітарну, але й масову. Я так не думав. Зрештою, ми мали різний досвід: Кошкін — фізик, я — філолог; Кошкін народився в 1936-му, я — на двадцять років пізніше. У мене не викликало сумніву лише те, що моди на інтелект, на оте «почитаніє книжноє», сьогодні в Україні куди менше, ніж було раніше. Оце вже напевно. Та й сама та мода стала якась дивна. Хіба ж ні, коли наслідком освітніх реформ найкращі вихованці наших університетів дедалі частіше опиняються за кордоном, у Європі й Америці, а на їхнє місце все частіше приходять молоді люди з найбідніших країн Азії та Африки, спокушені дешевизною навчання в Україні?..