Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Почувся тріск. Сіті спалахнули й зникли. Балтазар незграбно, задихаючись, збіг схилом. Він показав на небо.
— Це Ніщо! — промовив він. — Ніщо поглинуло вершину пагорба! Ніщо захопило весь світ!
В ту мить здійнявся сильний вітер, і Фарфал побачив, як його батько затріскотів, а тоді здійнявся у повітря й зник. Він позадкував від Нічого — пітьми всередині іншої пітьми з крихітними блискавицями по краях, — а тоді розвернувся і забіг до хатини, до дверей, що вели у другу кімнату. Але він не зайшов у другу кімнату. Він спинився у дверях і обернувся поглянути на Землю, що вмирає. Фарфал Нещасливий дивився, як Ніщо поглинало зовнішні стіні, далекі пагорби і небеса, а тоді незмигно спостерігав, як Ніщо проковтнуло холодне сонце, дивився, аж доки навколо не зосталося нічого, крім темної безформності, що простяглася по нього з таким завзяттям, немов їй вже не терпілось завершити цю справу.
Лише тоді Фарфал ступив у внутрішню кімнату їхньої хатини, у святая святих свого батька, яка перебувала в далекому минулому.
Щосили гупали у зовнішні двері.
— Балтазаре? — це був той самий голос з внутрішнього двору. — Я дав тобі день, як ти благав, негіднику. А тепер ти даси мені мої тридцять камінців. Давай камінці, бо я дотримаю свого слова і відправлю твоїх синів за тридев’ять земель на каторгу у Бделієві шахти Тельба, а твоїх жінок пошлю працювати музикантками в палаці насолод Лютія Лімна, де вони матимуть честь грати прекрасну музику, поки я, Лютій Лімн, буду танцювати, співати та пристрасно кохатимуся з моїми хлопчиками. Не бачу сенсу рвати горло, описуючи майбутнє твоїх слуг. Твоє ховальне заклинання марне, бо, як бачиш, я знайшов цю кімнату без особливих зусиль. А тепер давай мої тридцять камінців, поки я не відчинив дверей, бо як відчиню, то розтоплю твою огрядну тушу на смалець, а кістками нагодую собак і деодандів.
Фарфал тремтів від страху. «Час, — подумав він. — Мені потрібен Час». Він зробив свій голос якомога нижчим і вигукнув:
— Хвилинку, Лютію Лімне. Я зайнятий складною магічною операцією, яка очистить твої камінці від негативної енергії. Якщо ти мені заважатимеш, наслідки можуть бути катастрофічними.
Фарфал озирнув кімнату. Єдине віконце було замалим, щоб з нього вибратись, тоді як за єдиними дверима до кімнати стояв Лютій Лімн.
— Недарма мене прозвали Нещасливим, — зітхнув він.
Тоді взяв сумку, що її дав батько, і згріб туди всі цяцьки й дрібнички, що зміг дістати, не торкаючись зеленої флейти пальцями. Вони зникли у сумці, котра як на вагу, так і на вигляд не здавалася повною.
Він втупився у вікно посеред кімнати. Єдиний вихід, і той вів у Ніщо, у кінець всього буття.
— Годі! — долинув голос з-за дверей. — Мій терпець урвався, Балтазаре. На вечерю мої кухарі засмажать твої нутрощі.
Почувся страшний хрускіт дверей, так наче в них врізалось щось тверде і важке.
Потім пролунав крик, а тоді все стихло.
Голос Лютія Лімна запитав:
— Він мертвий?
Інший голос — Фарфалові здалося, що він належав одному з його єдинокровних братів — відповів:
— Гадаю, двері захищені і охороняються магією.
— Тоді, — пробасив Лютій Лімн рішуче, — ми зайдемо крізь стіну.
Фарфал був нещасливим, але не дурним. Він зняв чорну лаковану коробочку з цвяшка, на який її повісив батько. Всередині щось дріботіло й метушилося.
— Батько казав мені не рухати раму, — мовив він сам до себе.
А тоді вперся у неї плечем і наліг щосили, відсунувши важку штукенцію майже на півдюйма. Пітьма, що сповнювала раму, почала розвіюватися і згодом змінилася перлинно-сірим світлом.
Він повісив коробочку на шию.
— Згодиться, — сказав Фарфал Нещасливий і, поки чимось гупали у стіну, взяв смужку тканини і прив’язав до лівого зап’ястя шкіряну сумку, в якій містилися залишки коштовностей Балтазара Меткого, а тоді зважився підійти до рами.
Звідти било сліпуче світло, тож він заплющив очі і зайшов досередини.
Фарфал почав падати.
Він крутився у повітрі, міцно стуливши повіки од сліпучого світла, і відчував, як навкруги проносяться вітри.
Раптом щось хльоснуло й поглинуло його — вода, солонувата, тепла, — і Фарфал почав борсатись, затамувавши подих від несподіванки. Він виплив на поверхню, розітнувши водну гладінь головою, і заходився жадібно ковтати повітря. Після цього він рухався вперед, аж доки не вхопився за якусь рослину, а тоді, підтягнувшись руками й ногами, вибрався з зеленої води на сухий, пружний берег і пішов, залишаючи по собі мокрі сліди.