Зелена миля

— Ви, хлопці, іти?

— Нє, — хитнув головою Дін. — Нам тут іншу рибку посмажити тре’. А ти давай, відсмали там, Деле. Покажи, що бува, коли парубок з Луїзіани відкладає вбік кувалду й по-справжньому береться до роботи.

— Ще б пак.

І на його обличчі засяяла усмішка, така раптова й така проста у своєму щасті, що в мене трохи защеміло серце за нього, попри все те жахіття, яке він скоїв. У якому світі ми живемо… у якому світі!

Делакруа розвернувся до Джона Коффі, з яким у нього зав’язалася непевна дружба, що не надто відрізнялася від сотень інших знайомств у камерах смертників, бачених на моєму віку.

— Відсмали там, Деле, — серйозним голосом повторив Коффі. — Покажи їм усі його трюки.

Кивнувши, Делакруа підніс руку до плеча. Містер Джинґлз стрибнув на неї, наче то була платформа, і Делакруа простягнув руку в бік камери Коффі.

Джон Коффі виставив уперед велетенський палець, і хай мені грець, якщо та миша не витягнула шию й по-собачому не лизнула його кінчик.

— Ходімо, Деле, не барися, — сказав Брутал. — Цих людей удома жде гаряча вечеря, а вони тут сидять, аби тільки глянути, як твоя миша викидає колінця.

Звісно, то була неправда — Андерсон щовечора сидів на роботі до восьмої, а наглядачі, яких він зібрав у себе на перегляд «шоу» Делакруа, додому йшли об одинадцятій-дванадцятій, залежно від графіка кінця змін. Політик зі столиці штату, скоріш за все, мав виявитися прибиральником у позиченій краватці. Однак Делакруа про все це знати ніяк не міг.

— Я готовий, — із простотою зірки всесвітнього масштабу, яка незбагненним чином зуміла ототожнити себе з простолюдом, мовив Делакруа. — Ходімте.

І коли Брутал повів французика Зеленою милею з Містером Джинґлзом на плечі, Делакруа знову засурмив: «Messieurs et mesdames! Bienvenue au cirque de mousie!»[43] Та навіть глибоко занурений у світ своїх фантазій, він не забув обійти Персі десятою дорогою й кинути на нього стривожений недовірливий погляд.

Гаррі з Діном спинилися перед порожньою камерою навпроти Вортонової (той достойник і досі не поворушився). Вони спостерігали, як Брутал відмикає двері на прогулянкове подвір’я, де на них чекали ще двоє наглядачів, і вивів Делакруа назовні, на виставу за монаршим указом перед великими цабе виправної колонії «Холодна гора». Ми почекали, доки двері знову замкнуть, і вже тоді я кинув погляд на свій кабінет. Та тінь усе ще лежала на підлозі, худа, немов голод. Я був радий, що Делакруа у своєму збудженні її не помітив.

— Виходь, — гукнув я. — І давайте, хлопці, в темпі вальсу. Я хочу зробити два прогони, а часу в нас не так уже й багато.

Старий Ту-Ту (як завжди, з блискучими очима й розкуйовдженою чуприною) вийшов у коридор і прогулянковою ходою рушив у камеру Делакруа через відчинені двері.