Зелена миля
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Зелена миля». Краткое содержание книги:
— Поле, не знаю, скільки ще я зможу витримувати, — тихо сказав Гел. — Вранці приходить одна дівчина, допомагає мені з нею, але лікарі кажуть, що Мел може втратити контроль над випорожненням, і… і…
Він замовк. Слова застрягли в горлі, й він дуже старався не розплакатися переді мною ще раз.
— Роби все, що у твоїх силах. — Я простягнув руку через увесь стіл і на мить стиснув його уражену парезом і старечими плямами руку. — Роби це день у день, а решту доручи Господові. Більше ти нічого зробити не зможеш, правда?
— Мабуть, ні. Але це важко, Поле. Я молюся, щоб тобі ніколи не довелося дізнатися, як це важко.
Він зробив помітне зусилля, щоб опанувати себе.
— А зараз розкажи новини. Як ви там даєте раду з Вільямом Вортоном? І як ти ладнаєш із Персі Ветмором?
Так, у розмовах про роботу, і минув наш візит. А після нього, усю довгу дорогу додому (більшу частину поїздки моя дружина просиділа мовчки, уся в сльозах, поринувши в задуму, на пасажирському сидінні) у моїй голові, як Містер Джинґлз по камері Делакруа, все бігали слова Коффі: «Я ж поміг, правда?»
— Це жахливо, — певної миті глухим голосом промовила дружина. — І ніхто не здатен їй нічим допомогти.
Я кивнув на знак згоди, а сам подумав: «Я ж поміг, правда?» Але то була якась мана, і я постарався якнайшвидше викинути це з голови.
Коли ми вже завертали на своє подвір’я, Дженіс нарешті заговорила вдруге — не про свою давню подругу Мелінду, а про мою інфекцію сечових шляхів. Хотіла знати, чи вона справді минулася. «Справді минулася», — відповів я.
— Що ж, добре тоді, — сказала Дженіс і поцілувала мене над бровою, в те моє тремтливе місце. — Може, нам варто, ну, зайнятися дечим цікавим. Якщо маєш час і бажання, звісно.
Маючи багато останнього й достатньо першого, я взяв її за руку й повів до спальні в глибині будинку, і зняв з неї одяг, поки вона погладжувала той мій орган, що набряк і пульсував, але більше не болів. І, прослизаючи в її ніжність, поволі, так, як їй подобалося — як подобалось нам обом, — я думав про Джона Коффі, який казав, що він поміг, він поміг, адже так? Як уривок пісні, що застряг у тебе в голові й ніяк звідти не вшиється, доки не затреться до дірок, хай йому грець.
Згодом, коли я вже їхав до в’язниці, мої думки перебігли на те, що незабаром уже потрібно буде розпочати репетиції страти Делакруа. А одне потягло за собою інше: Персі цього разу гратиме головну роль, і моїм тілом пробіг холодок переляку. Потім наказав собі просто йти вперед. Одна страта, і ми, швидше за все, спекаємося Персі Ветмора назавжди… та все одно я відчув той холодок, наче інфекція, що мені дошкуляла, не покинула моє тіло, а тільки змінила місце дислокації й тепер не пах мені випікала, а виморожувала хребет.
7
— Ходімо, — сказав Брутал, звертаючись до Делакруа наступного вечора. — Ми йдемо на маленьку прогулянку. Ти, я і Містер Джинґлз.
Делакруа зиркнув на нього з недовірою, а потім сягнув рукою в коробку з-під сигар і витяг мишу. Тримаючи Містера Джинґлза в згорнутій долоні, він звуженими очима поглянув на Брутала.
— Про що ви говорити? — спитав він.
— Сьогодні важливий вечір для тебе й Містера Джинґлза, — відповів йому Дін. Вони з Гаррі саме підійшли до Брутала. Ланцюжок синців на шиї в Діна змінив колір, прибравши гидкої жовтуватої барви, але принаймні він уже міг говорити, не гавкаючи, як собака на кицьку. Він перевів погляд на Брутала. — Бруте, як думаєш, треба на нього браслети начепити?
Брутал наче замислився.
— Та нє, — по роздумах протягнув він. — Він слухняним буде. Будеш, Деле? Ти й миша, ви обоє. Вам же сьогодні виступати перед великими шишками.
Ми з Персі стояли напоготові біля столу чергового й спостерігали за цим. Персі згорнув руки на грудях, а на губах у нього грала ледь помітна презирлива усмішечка. За кілька хвилин він витяг роговий гребінець і заходився вичісувати собі волосся. Джон Коффі теж дивився, мовчки стоячи біля ґрат камери.
Вортон лежав горілиць на ліжку. Він втупився в стелю й не звертав на дійство жодної уваги. Він усе ще «був слухняним», хоча слухняними в його розумінні лікарі Браяр-Ріджа називали кататоніків. Але присутньою при всьому цьому була ще одна людина. Ми сховали цього чоловіка в моєму кабінеті, щоб не мозолив очі, проте його кістлява тінь падала з дверей на Зелену милю.