Гаррі Поттер і смертельні реліквії

в Чарверсуді, володар золотої медалі міжнародної алхімічної конференції в Каїрі за неординарний внесок у цю науку. Свіжо—спечений випускник мав намір вирушити в навколосвітню подорож з Ельфаєсом Доджем—"Смердюхом", тупуватим, але вірним йому хлопчиком на побігеньках, який ходив за ним хвостом ще в школі.

Двоє юнаків зупинилися на ніч у лондонському "Дірявому казані", плануючи вранці вирушити в Грецію, коли це прибула сова з вісткою про смерть Дамблдорової матері. Додж—"Смердюх", який відмовився давати інтерв'ю для цієї книжки, запропонував громадськості власну сентиментальну версію тих подій. Він змальовує смерть Кендри як трагічний удар для Дамблдора, а його рішення скасувати подорож — як акт шляхетної самопожертви.

Зрозуміло, Дамблдор одразу повернувся в Ґодрикову Долину нібито для "опіки" над меншими братом і сестрою. Та чи справді він ними опікувався?

"Та він був намаханий, той Еберфорс, — розповідає Еніда Смік, чия родина мешкала тоді на околиці Ґодрикової Долини. — Буйний. Ніби й шкода його було, коли віддали Богу душу тато й мама, але ж він, гад, кидався в мене козячими бурбуляш—ками. Не думаю, що Албус дуже ним переймався, бо я їх ніколи не бачила вдвох".

То чим займався Албус, якщо не міг угамувати свого буйного меншого брата? Схоже на те, що забезпечував подальше ув'язнення сестри. Бо хоч і померла її перша й найпильніша наглядачка, жалюгідне життя Аріани Дамблдор не зазнало жодних змін. Сам факт її існування і далі був відомий усього кільком особам, які, як і Додж—"Смердюх", вірили у вигадку про її "слабке здоров'я".

Іншою такою легковірною приятелькою сім'ї була Батільда Беґшот, видатна історичка магії, котра багато років жила в Ґодриковій Долині. Кендра, звісно, різко відкинула Батільду, коли та спробувала привітати Дамблдорів з прибуттям у село. Проте через кілька років Батільда вислала Дамблдорові в Гоґвортс сову з листом, у якому написала, як приємно була вона

вражена його статтею про трансформацію трансрізновидів, опублікованою в "Трансфігурації сьогодні". Цей перший контакт призвів до знайомства з усією родиною Дамблдорів. Поки Кендра ще була жива, Батільда єдина в Ґодриковій Долині підтримувала близькі стосунки з Дамблдоровою матір'ю.

На жаль, той блиск, що Батільда проявила замолоду, давно потьмянів. "Вогонь ще жевріє, а казан уже порожній", — сказав мені з цього приводу Айвор Ділонсбі, або, як дещо прозаїчніше висловилася Еніда Смік: — "Вона дурна, як білчині какулі". Та все ж, завдяки деяким випробуваним прийомам журналістської техніки, мені вдалося роздобути достатню кількість достовірних фактів, щоб побачити усю цю скандальну історію в істинному світлі.

Як і всі інші представники чаклунської громади, Батільда вважала, що причиною передчасної смерті Кендри було "відбите закляття", про що неодноразово розповідали в наступні роки Албус і Еберфорс. Батільда теж повторювала, наче папуга, родинні байки про Аріану, називаючи її "слабкою" та "хворобливою". А от Батільдині спогади на іншу тему були варті зусиль, яких я доклала, щоб добути сироватку правди, адже виявилося, що тільки вона одна знає все про найбільшу таємницю Албуса Дамблдора. Тепер, коли цю таємницю вперше розкрито, виникають сумніви щодо всього, чим так захоплювалися прихильники Дамблдора: його показній ненависті до темних мистецтв, його боротьбі проти пригноблення маґлів, і навіть його любові до власної родини.

Того літа, коли Дамблдор повернувся додому в Ґодрикову Долину, ставши сиротою і єдиним годувальником родини, Батільда Беґшот погодилася, щоб у неї оселився її двоюрідний небіж Ґелерт Ґріндельвальд.

Прізвище Ґріндельвальд відоме, мабуть, усім. У переліку найне—безпечніших темних чаклунів усіх часів він не удостоївся першого місця тільки тому, що на покоління пізніше з'явився Відомо—Хто, відібравши в Ґріндельвальда його корону. Оскільки Ґріндельвальд не поширював свого терору на Британію, то подробиці його приходу до всемогутньої влади тут не так широко відомі.

Здобувши освіту в Дурмстрензі, школі, що вже в ті часи здобула недобру славу своїм надміру терпимим ставленням до темних мистецтв, Ґріндельвальд зарекомендувався не менш блискучим учнем, ніж Дамблдор. Та замість скерувати свої не по літах розвинені таланти на здобуття призів і нагород, Ґелерт Ґріндельвальд присвятив себе іншим заняттям. Коли йому виповнилося шістнадцять, навіть у Дурмстрензі відчули, що вже не можна дивитися крізь пальці на його потворні експерименти, і його виключили зі школи.

Досі нічого не було відомо про наступні пересування Ґріндельвальда, крім того, що він "кілька місяців подорожував за кордоном". Тепер уже можна відкрити той факт, що насправді Ґріндельвальд провідував у Ґодриковій Долині двоюрідну тітку і що саме там (а ця новина може багатьох просто шокувати) він і завів близьку дружбу не з ким іншим, як з Албусом Дамбл—дором.

"Він був такий чудовий хлопчик, — бурмотіла Батільда, — і яка різниця, ким він став потім. Природно, що я познайомила його з бідолашним Албусом, котрому так бракувало спілкування з однолітками. Хлопці відразу відчули взаємну симпатію".

Авжеж, відчули. Батільда показала мені листа, що в неї зберігався, якого Албус Дамблдор надіслав Ґелертові Ґріндель—вальду одної ночі.

"Так, навіть після цілоденних розмов — а ці неймовірно талановиті хлопці аж вирували ідеями, немов казан на вогні — іноді я чула, як сова стукає у вікно Ґелертової кімнати, прино—сячи йому листа від Албуса! Його осявала якась думка, і він негайно хотів поділитися нею з Ґелертом!"