Робін Гуд

Ти знаєш мене добре, зраднику — лютував шериф, — Передай у мої руки ворогів короля, яких ти взяв під захист.

Добродію, — спокійно відповів йому лицар, — Я певен, що зробив сьогодні добре діло, і зробив я його на своїй власній землі, на яку ви зараз незаконно вдерлися. За свої дії я відповідатиму тільки перед королем. Хай захистить його господь!

Красно говориш, нахабо! — загорлав шериф, остаточно втрачаючи владу над собою, — Я теж служу королю, і якщо ці злочинці не будуть видані мені негайно, я штурмом заволодію замком і спопелю його.

Ви краще покажіть мені свої повноваження, — сказав сер Річард коротко.

Вистачить і мого слова! Слова шерифа Ноттінгема.

Якщо ви справжній шериф, — відповів лицар, — то кому ж, як не вам, знати, що в межах моїх володінь ви не маєте ніякої влади без спеціального на те наказу короля. До того ж вам слід навчитися кращих манер.

З цими словами сер Річард клацнув пальцями і зник за муром.

Шериф почекав трохи, сподіваючись, що розмова поновиться, але невдовзі відступив, сердито клянучи усіх на світі.

Наказ короля, кажеш! За ним затримки не буде. Адже я чув, що король Річард уже повернувся з походу.

Тим часом сер Річард Лі вже сердечно вітався з Робіном Гудом.

Яка щаслива зустріч, славний Робіне! — вигукнув лицар, обнімаючи гостя. — Хіба ж ні?! Бог поласкавішав до мене і послав мені трохи грошенят. Отож я саме сьогодні збирався повернути тобі борг.

От ви й повернули, — весело перебив його Робін.

Ні, ні, це дурниці, якась там невеличка послуга! — заперечив лицар. — Я мав на увазі гроші.

Та їх теж уже повернули, — сказав Робін, — Його світлість єпіскоп Герфорда сам віддав їх мені.

Повністю? — поцікавився лицар.

До копієчки, — відповів Робін Гуд, підморгуючи…

Сер Річард посміхнувся, але сказати нічого не сказав.

Домашній лікар сера Річарда Лі перев'язав поранену руку

Робінові, і той до обіду пішов відпочити. Перев'язали рани і всім іншим пораненим лісовикам. На щастя, жоден з них не мав серйозних ушкоджень, а тому невдовзі кухоль доброго пива вже веселив їхні хоробрі серця.

За обідом сер Річард Лі познайомив Робіна та Маріан з своєю дружиною та сином. Господиня, виявилося, знала Маріан ще змалечку і оточила її материнською ласкою.

Молодий сквайр, з усього було видно, пішов у батька і обіцяв згодом стати хоробрим лицарем.

Обід перетворився у справжній бенкет. Двісті славних воїнів, що розмістилися за двома довжелезними столами, їли, пили досхочу і, головне, співали пісень. Ще ніколи не було за столом у замку Лі такого веселого товариства.

Спочивши в оточенні друзів, лісовики на ранок знову вирушили в путь. Марно сер Річард просив їх залишитись ще трохи. Марно він силував Робіна взяти чотириста фунтів золота — гість був невблаганний.

Прибережи ці гроші, вони твої, — сказав Робін. — Єпіскоп повернув нам те, що заробив неправдою.

Сер Річард тепло подякував і запросив Робіна та всіх його друзів, перш ніж вони поїдуть, оглянути його домашній арсенал. Зваживши на прохання господаря, лісовики погодились. В залі, де лежала зброя, вони побачили, що окремо відкладено сто сорок добірних луків і сто сорок оздоблених сріблом стріл. Дружина сера Річарда Лі по черзі вручила кожному гостю лук та стрілу.