Робін Гуд

Ціною великих зусиль Робін пробився крізь натовп до шибениці і зробив це вчасно: двоє солдатів, видершися з списами на візок, лаштувалися напасти звідти па прочанина та Вілла Стютлі.

Сильним, несхибним ударом меча Робін вибив списа з рук одною нападаючого, а другому влучною стрілою пробив горло.

Хаії щастить тобі, отамане! — вигукнув на радощах Вілл Стютлі. Не сподівався вже зустрітися з тобою.

Перемога! — ревнула в один голос ватага, і солдати шерифа, ледь живі з ляку, почали відступати. Однак це ще не була перемога, бо солдати відступали організовано до східної брами, заманюючи туди сміливців, щоб потім оточити їх з усіх боків. Проте і тут вони прорахувались. Намір атакуючих був зовсім інший. Вони лише вдали, що підуть крізь найближче розташовані ворота, і цим збили солдатів з пантелику. Самі ж вони раптово повернули до західної брами, яка й досі перебувала в руках Артура Бленда.

Такий маневр лісовиків був незрозумілий, і люди шерифа раділи, як діти, вважаючи, що цього разу їм пощастило загнати ворога в пастку. Солдати кинулись були слідом, але лісовики швидко зникли за ворітьми і перейшли міст під наглядом Артура Бленда.

На п'яти відступаючим насідали солдати. Артур не встиг навіть зачинити брами і розвести моста. Зробивши своє діло, він кинув ключі і приєднався до товаришів. Вийшовши за межі міста, ватага подалась до лісу.

Попереду лежав добрий шмат дороги.

Проте сміливці трималися мужньо. Раз по раз вони оберталися і зливою стріл стримували переслідувачів.

Стютлі був у самій гущавині бійців і бився за двох. Малий прочанин також був тут, проте участі в боротьбі не брав, а все тулився до Робіна Гуда та бурмотів щось собі під ніс, ніби молився.

Ось Робін приклав до рота уславленого ріжка, щоб просурмити збір, але цієї ж миті ворожа стріла пробила йому руку. Прочанин зойкнув і рвонувся до ватажка.

Шериф, що був поблизу, теж помітив рану Робіна Гуда и аж скрикнув на радощах.

Ха! Тепер ти не скоро стрілятимеш, розбійнику! — вигукнув він.

Стережись, друже! — почувсь у відповідь голос Робіна, який, перемагаючи біль, ладнав стрілу. — Я приберіг одненьку для тебе. Ось маєш!

З цими словами він пустив у голову шерифові свою несхибну стрілу. Шериф у смертельному переляці впав ницьма, але не досить швидко, щоб уникнути помсти. Стріла зрізала пасмо волосся па маківці шерифа і, якби пройшла трохи нижче, то, напевне, спровадила б його світлість на той світ. Коли шериф упав, то це на якусь мить розладнало лави переслідувачів, і Робін та його хлопці змогли відірватись од них.

Прочанин, увесь тремтячи, витяг носовичок, щоб пов'язати рану Робіну, та ватажок, забачивши його тендітну ручку, здригнувся і, рвучко обернувшись, зірвав з юнака каптур.

Маріан! — вигукнув він. — Ти тут!

Це була справді Маріан. Це вона допомогла врятувати Вілла. Дівчина, що мужньо трималась у найскрутніші хвилини бою, зараз схилила голову, ніби в чомусь завинила.

Я не могла інакше, Робе, — сказала вона просто. — Я знала, що ти не пустив би.