Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Кажуть, — уточнив Хаблак, — це не я кажу, а інші. Не заздрю тому, хто потрапить до її тенет.

— Не один… — Дробаха подмухав на пальці. — Не один там буде, капітане, бо на такі коліна та інші принади клюнути легко. І вона це добре знає.

— Тоді для чого їй Бурнусов? Навряд чи хотіла жити з ним.

— Звичайно. Їй і Ситник не потрібний. Хлопець видний, покрутила трохи й кинула. Розалія Ютковська знайде собі кращу партію. Вбіленого сивиною, з грошима, автомобілем і дачею. А з Бурнусовим їздитиме до ресторанів.

— Це вона подзвонила Ситникові, — переконливо мовив Хаблак, — і запропонувала зустрітися на дачі.

— Як міг вийти на неї одесит? — завагався Дробаха. — І де чаша?

— Переконаний, що Ютковська не випадково познайомилася з Ситником.

— Не кажіть. Вже кілька місяців зустрічаються, а ситуація з чашею виникла цими днями…

— Хтось спритно скористався з їхнього знайомства.

— Крота ви майже виключаєте?

— Він зовсім інша людина… І якщо навіть я повірив йому, то…

— Буває, Сергію Антоновичу, ніщо не чуже людям, навіть таким законникам, як ми з вами.

— Ютковська! — вперто нахилив голову Хаблак. — Зараз за нею пішли наші хлопці. Цікаво, що вчинить?

— Вона дівчина розумна й обачлива.

— Певно, обачлива. І не простий пішак. Треба вивчити коло її знайомств.

— Чудова в неї робота, — поморщився Дробаха, — сів клієнт у крісло, поголила, пішов… Десятки людей за день… І з кожним побалакає, кожному посміхнеться, а про що говорять — дзуськи дізнаєшся.

— Отож, — погодився Хаблак. — Але там новий завідуючий. Молодий і талановитий, брав участь у конкурсі перукарів у Варшаві. Напевно, комсомолець, і я спробую з ним порозумітися.

— А як з одеситами?

Хаблак витягнув з паки папірця, подав слідчому. Повідомив:

— П’ятеро одеситів жили того дня в готелі «Славутич». Дві жінки, їх виключаємо одразу. Ще одного, Петра Андрійовича Чертова, також. Вдень коли «одесит» мав розмову з Бурнусовим, сидів на колегії міністерства, потім вечеряв з товаришами. Повне алібі. А з двома не завадило б познайомитися. Віктор Юрійович Панасенко та Георгій Вікторович Макогон. Панасенко працює в порту інженером, Макогон — барменом у готелі «Моряк». Я думаю, зробимо так: зараз Зозуля зателефонує одеським колегам, вони дістануть нам фотографії Панасенка та Макогона, покажемо їх Бурнусову — може, когось і впізнає. А я — до перукарні. Заскочу тільки в управління.

Поки Хаблак добирався до карного розшуку, туди надійшли перші повідомлення від оперативників, котрі стежили за Ютковською. Після розмови з Дробахою Розалія подалася до Бурнусова, розмовляла з Жекиною сусідкою, певно, дізналася про його арешт і одразу подзвонила комусь з телефону-автомата. Потім поїхала додому. Телефону в неї на квартирі не було, отже, зв’язок із зовнішнім світом могла підтримувати лише через тітку.