Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Спав я після зміни, — почав Бурнусов хрипким голосом. — Пізно повернувся, сплю, а тут дзвонять. Заходить, цікавиться, чи тут живе такий-то? Тобто я… Звичайно, стверджую. Він сідає й каже: «Хочеш мати чотири куски?» Хто не хоче? І я хочу, проте за що? А він: «Олега Ситника знаєш?» Знаю, три чорти йому в горлянку, чом не знати фраєра? «Треба його прибрати, — каже. — Чиста справа, і чотири куски твої». Не хотів я, начальнику, точно не хотів, і навіть чотири куски не приваблювали. А він, фуфло, розгорнув газетку — і гроші наче аж язик показують. Дражняться, суки, хто витримає? А бабки мені во як потрібні — Розка брючний костюм хоче, та й хлопцям у парку заборгував. До того ж цей фраєр Ситник он де в мене сидить, я б його й задаром… — Бурнусов затнувся. — Лишай, кажу, гроші. А він загорнув їх, поклав до портфеля, насварився пальцем і заперечує: «Одержиш увечері після справи». І повідомляє, що пів на восьму Ситник на дачу приїде, там порожньо і роби все, що хочеш. Каже: «Я тебе з пів восьмої до восьмої біля станції метро „Лівобережна“ чекатиму, там і гроші одержиш». О четвертій я заступив, по місту поїздив, не хотів я цього, та біс поплутав, давай, гадаю, полякаю фраєра, ну, й поїхав…

— А цей чоловік чекав на вас?

— Як і домовлялися, біля «Лівобережної». Сів у машину, я йому й доповідаю: порядок. А він засміявся тільки: мовляв, знав, що буде порядок, гроші витягнув, на сидінні залишив, а сам вийшов.

— Де?

— Біля готелю «Славутич».

Дробаха перезирнувся з Хаблаком, і капітан, не кажучи ні слова, підвівся. Вийшов і повернувся через кілька хвилин, коли слідчий записував прикмети чоловіка, який заплатив Бурнусову чотири тисячі за вбивство: літній, за п’ятдесят років, у сірому костюмі й чорному береті, середнього росту, вуха хрящуваті й ніс приплюснутий, а чоло зморшкувате. Портрет вийшов досить виразний. Жека запопадливо дивився на слідчого: знав, що чекає на нього, та все ж сподівався хоч якось пом’якшити свою долю.

Дробаха викликав конвоїра й відправив Бурнусова.

— Ну й фрукт, — мовив, заховавши протокол до шухляди.

— Зозуля поїхав до «Славутича», — повідомив Хаблак.

Дробаха поворушив пальцями.

— Розумно, — схвалив. — Людина з Одеси! В цьому щось є. і, здається мені, скіфська чаша поїде до Чорного моря, якщо вже не там.

— А я поки що поїду до видавничого завгоспа, — вирішив капітан. — Скучив за ним, і хотів би розпитати про дещо.

— Нехай вам щастить. — Дробаха подмухав на кінчики пальців, і Хаблак зрозумів, що в слідчого гарний настрій.