![Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/2/1/skifska-chasha-zbirnik-skifska-chasha-dva-dennih-rejsi-download.jpg)
Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Капітан Хаблак #3
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]». Краткое содержание книги:
У відомого археолога під час творчого вечора зникла знайдена ним у скіфському кургані срібна чаша. Починається складний пошук, в результаті якого міліція з допомогою громадськості знаходить безцінний скарб і знешкоджує зграю добре законспірованих грабіжників.
Повість «Два денних рейси» присвячена викриттю працівниками міліції розкрадачів соціалістичної власності.
— Він, падло! — ще раз затягнувся сигаретним димом Бурнусов і струсив попіл просто на підлогу.
Зозуля склав протокол, і Бурнусова вивели. Хаблак відпустив понятих і Подзвонив Дробасі.. Доповідав про зроблене і уявляв, як Слідчий тримає лівою рукою трубку, а нігті правиці нервово полірує об лацкан піджака.
— Життя дивовижне й чудове, — нарешті тихо засміявся Дробаха, і капітан міг дати голову на відсіч, що цієї миті слідчий дмухає на кінчики пальців.
— Дивовижне! — погодився Хаблак. — А також, як ви зовсім справедливо зволили зазначити, чудове. Цілком поділяю ваші думки.
Але Слідчий не образився на іронію, можливо, навіть зовсім не помітив її.
— Порадьтеся з Михайлом Карповичем, — сказав, — гадаю, вам слід завтра вранці вилетіти в Одесу. Для персонального знайомства з вельми нешановним громадянином Макогоном.
— Тільки для знайомства, — підтвердив Хаблак. — Брати його передчасно.
— Ні-ні… Ми ж не знаємо, де чаша. Походіть навколо Макогона, придивіться до сучого сина, подихайте його повітрям.
— Випийте з ним по келиху коньяку…
— І це не виключено, дорогенький, він на те й бармен, щоб наливати.
— Не доливати…
— Звичайно. Бачите, чотири тисячі виклав не задумуючись, для нього чотири тисячі, як для нас з вами чотири карбованці.
— Догрався, нах-хаба, — вигукнув Хаблак, — і ми візьмемо його за барки.
— Зараз він нервує, — роздумливо мовив Дробаха. — Мабуть, уже знає про арешт Бурнусова і не може не нервувати.
— Але ж вважає, що не залишив слідів.
— Все одно, на душі в нього неспокійно. Будьте обережні, Сергію Антоновичу, Макогон тепер і свою тінь підозрює. Не шукайте з ним прямих контактів. А якщо дізнається, що ви з Києва…
— Ну, що ви! — перебив Хаблак. — Директор магазину зі Львова чи Ужгорода. Грошовита людина у відпустці, котра не від того, щоб купити якихось дві—три сотні доларів.
— Гаразд, — схвалив Дробаха, — вам комерційного хисту не позичати. Ютковською я займуся сам.
— Зозуля зв’яже вас із завідуючим перукарнею. Гарний хлопець і обіцяв допомогти.
— Дзвоніть з Одеси. Завтра.
— Домовились.
Хаблак поклав трубку й пішов до Каштанова.
8
Одеса зустріла Хаблака холодним осіннім дощем. Старший лейтенант Волошин, який чекав Хаблака в аеропорту, пояснив: тільки вчора подув бора, холодний північний вітер, який налітає на Чорне море через Новоросійськ, паскуднішого вітру одесити не знають, він розгойдує море до дванадцяти балів і примушує теплолюбних мешканців південного міста одягати ледь не зимові пальта.
Капітан критично оглянув свій плащ, підбитий риб’ячим хутром, модний світлий плащ з погончиками й різними нікельованими цяцьками, котрий і личить носити заможному львівському торгашеві, Волошин заспокоїв його: мовляв, зимові пальта — гіпербола і ніхто в Одесі — він має на увазі лише справжніх одеситів — не дозволить собі в жовтні вийти на Дерибасівську в шубі. То більше, бора скоро вщухне і знову на одеському синьому небі сяятиме жарке сонце. Він так і сказав: на одеському синьому небі, і Хаблак зрозумів, що має справу з корінним одеситом. Це влаштовувало капітана: в славетному причорноморському місті хоч і бував, однак знав його погано і сподівався на допомогу старшого лейтенанта.
Волошин повідомив, що номер у готелі «Моряк» зарезервований. Дзвонили туди, як і годиться, з міського торговельного відділу, отже, в готелі всі знатимуть, що Хаблак — якесь цабе з торговельного світу; тили йому забезпечені, решта залежить від нього, а якщо знадобиться допомога — залишив номер телефону й поставив до відома, що з восьмої до десятої вечора про всяк випадок сидітиме в барі.
Просторий засклений хол готелю вразив Хаблака якоюсь офіційністю й холодом: холодно тут було й в прямому смислі слова, палити ще не почали, а клятий бора видував тепло й грюкав скляними дверима так, що Хаблак дивувався, як ще вигримувало скло.
Капітан віддав адміністратору документи й уважно роззирнувся довкола. Просто з вестибюля ведуть круті сходи, вкриті, як і годиться, килимовою доріжкою. Ліворуч коридор — там, згідно позначок, перукарня і ще якісь господарські приміщення. У хол виходили й скляні двері бару — ще замкнені, — бар відчинявся о дванадцятій. Хаблак зиркнув на годинник: приблизно хвилин через сорок він побачить Макогона — людину з хрящуватими вухами й чолом мислителя, великим і зморшкуватим, за яким чомусь ховаються зовсім чорні й низькі думки.