Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
— Так, сер, — з полегшенням сказав сержант. Думає, напевно, що я пошкодував котика. Стривай ще, хлопець.
Таким чином ми оглянули весь корабель. Крім двигунів; ми не змогли також пройти в вантажне відділення, де завмерли в масивних гніздах робоснаряди і штурмовики.
У повітряному шлюзі не було ілюмінаторів, а возитися з накачуванням повітря і обігрівом не хотілося — задовольняти цікавість ради простого огляду не було того варто.
Я вже почав відчувати себе якимось суперінтендантом. Повернувшись в кімнату відпочинку, я викликав Холлібоу. Вона доповіла, що все в порядку, у нас в запасі залишалася ще година, і ми зіграли з комп'ютером в цікаву гру «Крігшпіллер», що на німецькій означає «Гра у війну». У самий розпал пролунав сигнал десятихвилинної готовності.
Протиперевантажувальний резервуар гарантує п'ятдесят відсотків вижилих при п'ятитижневому зануренні. Тобто у вас п'ятдесят шансів зі ста вижити, якщо ви будете перебувати всередині п'ять тижнів. Насправді важко уявити таку ситуацію, коли буде потрібно навіть двотижневе безперервне занурення.
П'ять тижнів або п'ять годин — в резервуарі ви не відчуваєте плину часу. Абсолютна ізоляція від навколишнього. Можна кілька годин поспіль згадувати власне ім'я.
Тому я зовсім не здивувався, що не відчув минулого часу, коли раптом все моє тіло засвербіло — кров приливала до занімілих тканин. Зал резервуарної нагадував палату астматиків — тридцять дев'ять чоловік і один кіт кашляли і чхали, намагаючись позбутися залишків флюокарбону.
Близько сотні людей вешталося вже зовні резервуара, потягуючись і масажуючи руки і ноги. Великий космос! Оточений цілими акрами оголеного жіночого тіла, я старанно дивився їм прямо в обличчя, відчайдушно намагаючись вирішити в думці диференціальне рівняння третього ступеня. З перемінним успіхом, але все ж мені вдалося спокійно добратися до ліфта.
Холлібоу вже щосили командувала, шикуючи людей у шеренги. Я звернув увагу, перш ніж зачинилися двері, що у людей з одного взводу є легкий синець по всьому тілу — у всіх до одного. Я вирішив поцікавитися на цей рахунок у медиків і технічного персоналу.
ГЛАВА 4
Ми йшли з прискоренням в один g три тижні, не рахуючи коротких періодів невагомості. «Масарик II» по широкій петлі віддалявся від колапсара Реш-10. Люди цілком задовільно пристосувалися до корабельного розпорядку. Я намагався завантажити їх якомога більше тренуваннями і заняттями з теорії — для їх власної користі. Хоча був не настільки наївний і розумів, що вони дивляться на все зі своєї точки зору.
Приблизно через тиждень польоту виявилося, що дехто Рудковський (помічник кухаря) спорудив кустарний перегінний апарат і продукує 95-відсотковий спирт. Я вирішив не припиняти: життя і без того було позбавлене різноманітності, але мені було страшенно цікаво дізнатися, де він дістає сировину — це при нашому-то замкнутому циклі — і чим йому платять за «продукт». Я почав з кінцевої ланки ланцюжка — з доктора Алсевер. Вона поцікавилася у Джарві, Джарві — у Каррераса, Каррерас — у Орбана, кухаря. Виявилося, що сержант Орбан все це і придумав, Рудковський лише виконував чорнову роботу.
Система була така.
Кожен день подавався якийсь солодкий десерт — желе, крем або пиріг. Ви могли його їсти, хоча, як правило, десерт був до неможливості нудотний, — або не їсти. Якщо десерт залишався у вас на підносі, коли ви спускали рештки у віконце регенератора, Рудковський видавав вам розписочку на десять центів, а десерт відправлявся в чан. У них було два чани — один «працюючий», інший в стадії заповнення. У кожен чан вміщалося двадцять літрів.
Записка-десятицентовка значила, що ви перебуваєте в самому низу системи, що дозволяла купити півлітра чистого етилового спирту за п'ять доларів (у розписках). Відділення з п'яти чоловік цілком могло дозволити собі купувати літр «продукту» раз на тиждень. Для здоров'я не небезпечно, але для вечірки достатньо.
Коли Діана доставила мені ці відомості, вона принесла з собою і пляшку «Рудковського Гіршого» — в буквальному сенсі, це була невдала серія. До мене вона дійшла, втративши всього кілька сантиметрів вмісту.
На смак це була страшна суміш полуничного сиропу і кмину. Як і всі не звиклі пити люди, Діана з задоволенням його поглинала. Я особисто не допив і однієї склянки.
Вже на півдорозі до щасливого забуття вона раптом різко підняла голову і подивилася на мене з дитячою прямотою:
— Вільям, у тебе велика проблема.