П'ять життів доктора Гундлаха

— То могла бути випадковість. Адже він вийшов з машини перед вибухом? І просто не встиг відійти далі.

Гундлах майже все розумів, про решту здогадувався. Його ображало, що вони вдають, ніби його тут немає.

— Ви верзете дурниці, — втрутився він. — Невже хтось і справді зважився б заслати мене до вас, проливши стільки крові та ще й пожертвувавши людиною? Це було б схоже на зловісний жарт, а тінь падала б на тих-таки детективів.

— Їхнє бюро — то тільки ширма, сеньйоре. І все-таки хто їх поінформував?

— Розумію вашу нервозність, але я тут ні до чого.

— Ми шукаємо тільки місце, де просочується інформація. Навіть якщо ви до цього причетні, з вами нічого не станеться. Ми нікому не погрожуємо, але сподіваємось, що ви підете своїм шляхом, сеньйоре.

Що заважало Гундлахові повернутись і піти геть? Гордість чи прикутий до нього пристрасний погляд Гладіс? Коли б він отак пішов від них, це означало б визнати все. Якби її тут не було, Гундлах би так і вчинив. Гладіс рішуче виступила на його захист, вона й думки не припускала про зраду. Звичайно, хтось підслухав розмову й робить усе, щоб посіяти між ними непевність і недовіру, і якби зараз слухав їх, то зрадів би, що досяг мети.

Данієль сів на лаву в парку, байдуже схрестивши на грудях руки, по ньому було видно, що він залишався при своїй думці і запропонував винести свою підозру на суд комітету. Гладіс відбулася жартом, сказавши, що не збирається поряд з ним сідати на «лаву підсудних». Виявилось, що головних членів комітету в Мехіко взагалі немає, вони зараз у Сильна мірі налагоджують контакт з архієпископом. Ці слова зірвалися з вуст Гладіс, і вона тут же дістала иагіику: треба ж думати, перед ким можна таке говорити! Хоч пан Рокемон і не мас злих намірів, але ж було б неприпустимою наївністю відкривати йому такі таємниці.

Гладіс набридла ця сварка, й вона послала обох своїх співвітчизників знайти нове приміщення. З нею тут рахувалися. Гладіс і Гундлах пообідали навпроти церкви тіла Христового, яку було перетворено на музей народного мистецтва.

— Не ображайтесь на них, — сказала Гладіс, — вони так багато всього пережили…

Гладіс раптом перевела мову на інше, вона взялася пояснювати, як чотири архітектори спотворили будівлю Палацу образотворчих мистецтв. Цьому будинку всього п'ятдесят років, і в ньому зберігаються видатні твори мексіканських скульпторів і художників, тут же міститься величезний концертний зал і Національний театр з двадцятитонною завісою. Сама будівля палацу така громіздка і важка, що протягом недовгого часу на чотири метри погрузилась у м'який грунт… Гундлах зрозумів, що Гладіс просто хоче відвернути свої й його думки від неприємного інцидента.

Поки переїздили в пансіон «Ронда», настав час рушати до Будинку профспілок. Але виникли нові клопоти: Гладіс мерзла від вечірньої прохолоди, треба було купувати пальта, адже їм скоро їхати до Європи. Хоча, зрештою, вона могла тремтіти й від хвилювання: американський журнал у ванній кімнаті, й наступний вихід на трибуну…