П'ять життів доктора Гундлаха
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00463-3
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «П'ять життів доктора Гундлаха». Краткое содержание книги:
Головний герой роману — службовець Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва Ганс Гундлах — потрапляє у вир політичних подій, що відбуваються у Центральній Америці, у Сальвадорі.
— Приємно, що ви намагаєтесь мене морально підтримувати. Робіть так і надалі. До Мехіко вистачить, а там я знову почуватимуся безробітним.
— Невже вам так важко набратись терпіння, поки приїдемо до Європи? — спитала вона. Гундлах дивився їй у вічі; уважний погляд Гладіс з-під темних брів і він пробуджував його до життя. Обличчя було сповнене життєвих сил, густе волосся кучерявилось над лобом, — Там ви задаватимете тон.
— Хіба? А який тон вам до вподоби? Гучні слова про перемогу або смерть? Пафос там не в пошані.
— Перемога або смерть — це дилема. Погляньте краще тверезо на речі! Досвід В'єтнаму вчить, що регулярна армія може здолати повстанців лише тоді, коли вона в десять разів їх переважатиме.
— Але вам такі розрахунки ні до чого?
— Так. Сьогодні в наших лавах уже втричі більше, ніж минулої осені, від восьми до десяти тисяч бійців. Це набагато перевищує число повстанців свого часу на Кубі й у Нікарагуа. — Вона говорила дуже швидко, схвильовано, навіть механічно кілька разів ковтнула зі склянки, яку він їй подав.
— А хіба зброя не відіграє ролі?
— Чому ж! Але в революціях завжди зазнавали поразки ті, хто був краще озброєний. Громадянські війни мають власні закони. Британські колоністи в Північній Америці були гірше озброєні, ніж Англія, й, незважаючи на це, здобули перемогу в війні за незалежність. Це стосується й Болівара та іспанської армії, і французького народу та королівського війська, і мексіканських повстанців, загонів Порфіріо Діаса. Всі без винятку революціонери були слабші за своїх ворогів, і все ж вони перемагали; над цим вам слід подумати.
— Судячи з того, що я чув у таборі, вас поки що вдесятеро менше, ніж урядових військ. Армія, поліція разом з усілякими службами безпеки нараховують загалом вісімдесят тисяч чоловік. А до того ще воєнізовані організації сил правопорядку!
Сама тільки терористична група «Орден» нараховує майже стільки ж…
— А ви хіба не знаєте, хто входить до «Ордена»? Здебільшого ті-таки військові. Не треба вдвічі перевищувати чисельність ворога!
— І все ж співвідношення один до десяти ви ще не досягли.
— Боже, що таке цифри! — Ортега від сильного збудження важко дихала. — Коли ви зважаєте на цифри, то вони невпинно зростають! Ви думаєте, лише озброєні люди є силою революції, і що її можна розгромити переважаючими силами солдатів і техніки, так? Це позиція Вашінгтона, логіка Пентагону, де є комп'ютери, нібито спроможні все обчислити, вирішити будь-яку проблему імперіалізму ескалацією сили… Але ви забуваєте про волю народу, який не хоче так жити далі, не хоче, щоб ним верховодили вбивці!
Гундлахові просто заціпило. Вона говорила з такою пристрастю, якій навіть він, чудовий пропагандист, міг позаздрити. Але ця жінка вражала його й ще чимось. Він відчував — поряд з ним людина цілісного характеру. Гармонійний взаємозв'язок між мисленням і діяльністю давно колись був і в нього.
— За таку прямолінійність вас варто любити, — мовив нарешті Гундлах. — Відверто кажучи, я просто заздрю такій силі, такій вірі у свою справу, Гладіс… Дозвольте мені вас так називати?
— Будь ласка, якщо вам так хочеться.
— Мене звуть Ганс.
— Будьмо друзями! — Гладіс підняла склянку, випила до дна- й подивилася на нього з відтінком сумніву — до чого ж призведе таке братання. — Ми друзі, — сказала вона, — бойові соратники, хоч і з різних країн.
— Наші шляхи схрестились у боротьбі з Пінеро.
— Краще не будемо більше пити. Зараз я піду в місто, а після цього ще хотіла б з вами поговорити, Гансе.
Коли вона пішла, Гундлах знову відчув себе зайвим. У телефонній книзі він побачив, що тут, у новій, малесенькій, загубленій серед джунглів столиці Белізу — місті Бельмопані, крім британського посольства, є також консульство Федеративної Республіки Німеччини. 123 Альбертстріт, номер 2461, там, певне, теж сидів хтось на зразок Вальмана. Фірми Ворда, Вебстера й Віллоубі Гундлах не знайшов. Оскільки йому не радили телефонувати до Європи, він вирішив надіслати Францісці телеграму: «Небезпека позаду Почуваю себе добре скоро подзвоню Цілую Ганс». Він розумів — цього замало, та мусив бути обачливим. Гундлах написав текст англійською мовою, потім, подумавши, замінив слово «цілую» на «люблю», і це йому здалося смішним. Відчуваючи, як по тілу розходиться алкоголь, він закоркував пляшку. В захмелілій голові роїлись думки: «Скільки ж часу, власне, минуло? Принаймні вже пора подати про себе звістку».