П'ять життів доктора Гундлаха
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00463-3
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «П'ять життів доктора Гундлаха». Краткое содержание книги:
Головний герой роману — службовець Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва Ганс Гундлах — потрапляє у вир політичних подій, що відбуваються у Центральній Америці, у Сальвадорі.
Вони попрощалися з зеленим світом тропічних лісів і піднялися в повітря з тихого, розташованого далеко за містом, аеродромчика, який гордо іменувався міжнародним аеропортом. З моря квітів просто в бій… Ще яскраво світило сонце, ліворуч на верхах Попокатепетля ряхтів сніг, коли вони, пролетівши понад сірими плато, пірнули в хмари, пробиваючись крізь рудий смог, що застеляв ілюмінатори. Повернення в цивілізацію. Літак ніби аж стрепенувся від огиди. За дев'яносто хвилин після заспаного Белізу — ніби якийсь удар, і над ними розверзлося гуркітливе й смердюче гігантське місто.
Вони вже були знайомі з Мехіко. Гладіс Ортега тут вчилась, а Гундлах укладав договір на будівництво цементного заводу, який тепер теж допомагав отруювати повітря. Шість тисяч фірм, він це ще добре пам'ятає, три п'ятих всієї промисловості великої країни скупчилося в цій котловині — металургійні і нафтопереробні заводи зробили цю високогірну долину схожою на Рурську область, пожираючи решту повітря, якого ще не встиг поглинути мільйон автомобілів і димарі старезних халуп з їхніми відкритими печами. Погода стояла похмура й холодна, Гундлаха оглушували реактивні літаки, хаос міжнародного аеропорту імені Беніто Хуареса, гуркіт на міській автостраді. Яка величезна арена, дванадцятимільйонне місто. Хіба це не його стихія? Ні, в нього навіть просльозились очі й появилось якесь гнітюче почуття, ніби в його житті починається якийсь гірший етап.
Альфредо, представник емігрантського комітету, замовив для них номери в одному з тисячі готелів міста і сам відвіз їх у готель. Ввічливо привітавшись із Гундлахом, що сидів позаду, він більше до нього не звернувся. Дорогою Альфредо запросив Гладіс виступити ввечері в Будинку профспілок недалеко від проспекту Хуареса, як свідка: там засідав постійно діючий трибунал народів, який розглядає також злочини хунти в Сальвадорі. Гладіс відмовилася. Здивований відмовою Альфредо гарячкував, а в суцільній лавині машин це було досить небезпечно. Пофарбований у блакитне й зелене готель «Аркос» стояв. у провулку. Коли вони вийшли з машини, Гладіс ніби почала згоджуватись. Гундлах не все розумів з їх розмови.
— Їм це треба, — сказала вона Гундлахові вже в готелі. — Важко відмовитись. Звичайно, там будуть представники преси, але Альфредо запевняє, що вони не фотографуватимуть.
Отже, Гладіс остерігалася фотографування. Ще в літаку вона казала: хоча в Мехіко вільніше дихається, однак не настільки, щоб утрачати пильність… Тут ворог діє досить активно. Його агенти сидять як у представництвах хунти, так і в посольстві США та в інших місцях, отже, треба бути готовим до всіляких несподіванок.
Нервово постукавши в двері, сильно збуджена Гладіс увійшла з журналом у руках до кімнати Гундлаха. Вона пояснила: журнал лежав у її ванній, розгорнутий, з позначками й підкресленнями. То був американський журнал «Ріскс інтернешнл», який спеціалізувався на карколомних пригодах у цілому світі, але Гладіс не вміла читати по-англійському.
Вона тривожно стежила за Гундлахом, поки він читав попідкреслювані місця. То було оголошення фірми Ворда, Вебстера і Віллоубі — її центральноамериканського бюро в Мехіко. Бюро пропонувало гарантовані послуги тим, кому загрожує небезпека. Клієнтам обіцяли надійний захист, детективи брали під охорону на визначений час також родичів клієнта, навіть хатніх тварин і майно. Пропонувало бюро й допомогу на випадок викрадення людей, у чому воно покликалося на численні успішні акції в обох частинах американського континенту. Найголовнішим своїм принципом бюро проголошувало життя й свободу людини, абсолютно незалежно від того, що було причиною її викрадення: жадоба грошей чи тероризм… Слово «тероризм» було підкреслене, можливо, лише тому, що воно стояло в кінці.
Гундлахові аж горло стислося, він мимоволі проковтнув слину. Випадковість виключалася, це був прямий виклик. Фірма ВВВ натякала, що всюди його знайде…
— Це стосується, мабуть, мене. Вони надіслали мені попередження і просто переплутали кімнати.
— Але як вони довідались?
— Мабуть, від когось із емігрантського комітету…
— Ви маєте на увазі Альфредо? Це виключено!
Перехопивши її погляд, похмурий і сердитий, він приклав до уст палець. Знову все, як і раніше, — постійна загроза й відчуття, що тебе підслуховують, стежать за кожним твоїм кроком. Не встигли вони бодай трохи відітхнути од цього, як їх знову починають цькувати. Гладіс викликала чергового та покоївку й запитала, хто підклав їй у ванну журнал, але нічого не домоглася. Ніхто нічого не знав, той журнал вони бачать вперше. Гладіс і Гундлах зійшли вниз і розповіли все Альфредо.