Вибрані твори. Том I

Дія друга

Опiвднi наступного дня у бiблiотецi Ібсенiвського клубу. Довга кiмната, з обох бокiв — до половини склянi дверi, однi — до коридору, що веде в їдальню, другi до чiльних сходiв. У глибинi кiмнати посерединi — камiн, прикрашений дуже гарним карнизом з погруддям Ібсена й декоративними написами заголовкiв його драм. Обабiч камiна — круглi нiшi з канапами вздовж стiн i вiкнами високо вгорi; стiни вiд канап до пiдвiконь геть заставленi книжками. Перед камiном довга козетка. Уздовж її спинки, щiльно до неї, стоїть зелений стiл з розкиданими по ньому часописами. Дверi до їдальнi мiстяться лiворуч од Ібсена, а по той бiк дверей, ближче до середини, стоїть шафа на книжки, що її можно повертати, i бiля неї вольтерiвський фотель. Праворуч, мiж дверима та нiшею, стоїть легка бiблiотечна драбина. Скрiзь на видних мiсцях плакати в написами «Додержуйте тишi!» Кербертсон сидить у вольтерiвському фотелi бiля рухомої шафи, читаючи «Дейлi Ґрафiк». Доктор Парамор, на канапi у нiшi праворуч од Ібсена, читає «Британський медичний журнал». Вiн ще молодий, як на його професiю — заледве сорок рокiв. Волосся понад лобом уже починає рiдшати; темнi, дугуватi брови, що майже сходяться докупи, надають йому сумлiннозловiсного вигляду. Вiн у сурдутi; в поводженнi з дрiб’язковою офiцiйнiстю дотримує «лiкарської уважности» модного лiкаря. Людина не з щасливих i не з щирих, але й не цiлковито нещасна або навмисне нещира; у всякому разi, надзвичайно самозадоволена. Сильвiя Крейвен сидить посерединi козетки, що перед камiном, читаючи Ібсена; видно тiльки її потилицю. Це вiсiмнадцятилiтня дiвчина, маленька, поставна, вдягнена у чепурне й добре пошите вбрання, досить коротке; з-пiд ньюмаркетської жакетки видно бiлу блузку з легким шовковим шарфом, чоловiчим комiрцем i годинниковим ланцюжком, упорядкованими так, щоб це все скидалося на чоловiчий сурдут i сорочку, але заразом по можливостi не втрачало чепурної привабности.

З-поза дверей, що праворуч, чути голос хлопця-служника, що наближається, одноманiтно вигукуючи їм’я доктора Парамора.

Служник (за дверима). Доктор Парамор, доктор Парамор, доктор Парамор. (Входить, несучи тацю з вiзитовою карткою). Доктор Пар...

Парамор (рiзко випростовуючись). Сюди, хлопче! (Хлопець пiдносить тацю. Парамор бере картку й дивиться на неї.) Добре, я зiйду до нього. (Хлопець виходить. Парамор пiдводиться i виходить з нiшi, кидаючи свого часописа на стiл.) Доброго ранку, пане Кетбертсоне! (Зупиняючись, щоб витягнути свої манжети й поправити сурдута). Сподiваюсь, панi Тренфiльд мається гаразд?

Сильвiя (обурено повертаючи голову). Ш-ш-ш! (Парамор здивовано повертається. Кетбертсон енергiйно пiдводиться й визирає з-поза книжкової полицi, щоб побачити, хто це такий зухвалий.)

Парамор (сухо до Сильвiї). Прошу пробачити, мiс Крейвен, я не хотiв потурбувати вас.

Сильвiя (пiднесено й самовпевнено). Ви можете говорити скiльки хочете, треба тiльки бути уважним до iнших i спершу спитати, чи не заперечує хто з них. Я протестую тiльки проти того, що ви не зважаєте на мою присутнiсть, бо я тiльки жiнка. Ось що. А тепер, будь ласка, продовжуйте, ви анi на крихту мене не турбуєте. (Повертається до вогню й знову заглиблюється в Ібсена.)

Кетбертсон (з пiдкресленою гiднiстю). Жодному джентльменовi не спало б на думку заперечувати проти того, що хтось обмiняється кiлькома словами, панi. (Вона не звертає на це уваги. Вiн сердито продовжує.) І я справдi саме збирався сказати докторовi, що як вiн бажає запросити вiдвiдувача сюди, то я нiчого не маю проти. Така безсоромнiсть! (Кидає свого часописа об фотель.)