Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Під час того семестру на «Щоденному шоу» вирішила, що це моя місія — бути найліпшою в найгіршій, яка тільки є, роботі, сподіваючись, що таки намацаю власний маленький прорив. Коли якось помітила, що кореспондент волів щодня споживати вівсянку, та, поки доходив до офісу, її геть усю з’їдали[5], я відкладала для нього пакетик на його робочому місці разом із мискою та ложкою. А як зауважувала, що когось із постійних працівників починають дратувати набридливі стажери, які безперестанку там товклися, змагаючись у дотепах і марно сподіваючись, що «їх помітять», я вирішила бути тихою й увічливою. Моїм найбільшим внеском, попри все, залишалося чищення капсульного кавового автомата.

Щодня пополудні, після репетиції, Джон готував собі каву з льодом у маленькій кухоньці біля входу до студії. Я помітила, що автомат часто був брудний, у ньому закінчувалася вода, або й гірше — він ламався, і я уявляла, як це мало би дратувати Джона. Він тут намагався творити одне з найвеселіших, найважливіших шоу на телебаченні, та не міг навіть попити посередньої кави з автомата? Не на моїй зміні! І я побачила свій перший маленький прорив.

Я дбала про цей кавовий автомат, як про коштовність, мила його, заправляла, розбирала, складала, стежила, щоб він був у ідеальному стані. Прочитала в інтернеті, як лагодити такі автомати і практикувалася вдома на схожій моделі, яку спеціально для цього придбала. Більшу частину дня пильнувала, щоб та штукенція добре працювала і щоб Джонові ні на мить не загрожувало залишитися без своєї кави. До мене не доходило, що я пораюся біля автомата з майже маніакальним завзяттям; натомість вбачала в цьому власний спосіб долучитися до творення улюбленого шоу. Якщо мені не судилося стати сценаристом, якщо я тут винятково в ролі нікчемного стажера, то принаймні я була така нікчемна стажерка, яку будь-якої миті могли гукнути відремонтувати єдину і по-своєму найважливішу для творчого середовища річ — кавову машину. Хтозна, чи то чищення того агрегату, чи моя ввічлива мовчанка вразила продюсерів, але наприкінці семестру вони допомогли мені отримати першу роботу на каналі Comedy Central. Далі моя кар’єра пружиною стрибнула вгору, відштовхнувшись від рішення бути найліпшою за, здавалось би, найгіршої ситуації.