Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося
- Автор: Шустер Тара
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-617-7544-28-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося». Краткое содержание книги:
Я ніколи не почувалася «дитиною» для своїх батьків. Радше їхнім керівником без права голосу, некваліфікованим начальником, відповідальним за ці неповносправні сімейні кадри. Я не могла їх звільнити, тож мусила винайти якісь обхідні стежки. Іноді, після школи, мене підвозили до маминої роботи в гінекологічній клініці. І замість того, щоб розфарбовувати картинки чи робити щось інше, притаманне дітям мого віку (тоді я про це не знала), я прибувала на місце й готова була взяти контроль на себе. Я виганяла реєстраторку з її крісла-вертульки та відповідала на дзвінки. Реєструвала пацієнтів, заспокоювала жінок, що нервували перед запланованими операціями, обходила працівників, вимагаючи від них працювати «відданіше і краще». Дорікала кожному, хто, як мені видавалося, пас задніх. «Це була занадто довга перерва на цигарку, Кейтлін. І як ми вже зачепили цю тему... куріння — не є здоровою звичкою. Маєш поміркувати про те, який вигляд має твій вибір у цих стінах». Я вважала, що все контролюю. Я вважала, у цьому й полягає моя робота — виправляти життя моїх батьків, яке навіть в очах тієї восьмирічної дівчинки не трималося купи.
Але правда полягала в тому, що й сама я була так собі. Мені постійно дорікали, буцім зі мною щось «не те». Наприклад, мати невпинно повторювала, що в мене дислексія. «Щось не так у твоєму мозку або ти просто лінуєшся. Я не певна, але це жахливо, і це велика проблема, бо тобі доведеться залишитися ще на рік у третьому класі», — казала вона мені. І ці слова не були підкріплені турботою, обстеженням чи візитом до лікаря, щоб і справді перевірити мене на дислексію. Натомість мене кидали сам на сам із цими підозрами як із доконаним фактом. І хоч мене ніколи не залишали в школі на другий рік, я повірила мамі, що зі мною щось сильно не так, і проживала життя у страхові, що інші якимось чином про це дізнаються і якось мене за це покарають. Чи стане цей рік роком, коли мене викриють і виженуть зі школи? Чи стане цей урок правопису днем, коли нарешті всі виявлять мою тупість?
За всі негаразди в житті я відігрувалася на менших за себе. Зверхньо поводилася з Діаною, жорстоко з домашніми тваринами і, скільки себе пам’ятаю, відвідувала психотерапевта через те, що «розігрую сцени». До того моменту, як мені виповнилося десять, я вже так звикла до голосу зі шкільного радіовузла: «Таро Шустер, підійдіть до дирекції», аж розвинула шосте чуття й знала, коли саме мене можуть покликати зізнаватися у гріхах. Під час таких візитів мене зустрічав вихователь або соціальний працівник і розпитували про мою родину. У маленькій окремій кімнаті вони притишено і дуже поважно запитували: «Як твої мама і тато?» Неможливо було приховати той хаос, що коївся в нас удома. Мабуть, сторонні люди надсилали анонімні запити у службу захисту дітей. «Чи достатньо ти їси?» Так, у мене під ліжком є схованка цукерок, можу показати, якщо хочете. «Чи у вас вдома хтось когось б’є, чи завдає іншої фізичної шкоди?» Нічого такого не знаю, але я переважно замикаюся в кімнаті й максимально гучно вмикаю ТБ, щоб заглушити вереск. «Чи ваші батьки сваряться зараз частіше, ніж зазвичай?» А зазвичай це скільки? Вони просто сваряться увесь час. Я ненавиділа ці зустрічі. Сприймала їх як обвинувачення, зайві докази того, що зі мною щось фундаментально й невідворотно не так. Запитання соціального працівника крутилися довкола суті проблеми: мої батьки просто не знали, як дбати про дітей, або не могли цього навчитися. Звісно, ми їли, але чи виховували нас? Наші батьки тримали нас на жорсткій дієті занехаяння, нестабільності та сварок. Я не розуміла ні того, що соцпрацівник може мені допомогти, ні того, що вдома мені таки зле. Але це й було моє життя: виживати в позначеному смертю домі, що розвалюється, й уникати запитань від представників соціальних служб і вчителів.