Тоді я був просто Ульф
- Автор: Старк Ульф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-378-6
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Тоді я був просто Ульф». Краткое содержание книги:
Що з цього правда, а що ні, вирішувати вам. Ульф іноді й сам не знає, наскільки далеко його можуть завести власні фантазії. Бо це не так уже й просто — бачити щось таке, чого не бачать інші, і ділитися з усіма своїми уявними світами.
— Так, згодом фіолетова барва зникла, — сказав я. — Про це написано нижче.
— Які нісенітниці, — сказав тато й відкинув часопис до миски з картопляним пюре. — Немає ніяких доказів того, що на якійсь планеті, крім нашої, є життя.
— Є, — сказав я.
— Нема, — сказав він і побагровів.
— Ти знаєш, скільки важить один лось? — спитав я.
— Лось? — перепитав тато. — Ні, не знаю.
— Отож-бо, — сказав я і поправив собі на колінах штани.
Потім я підвівся з-за столу. Мені більше не хотілося їсти. Я зрозумів, що є люди, які знають більше, ніж тато. Скажімо, Геннінґ. Він знав, що один комерсант на ім’я Кеннет Арнольд бачив невідомий космічний корабель, коли 1947 року пролітав над горою в Америці. Геннінґ мав навіть нечіткі фотографії деяких летючих тарілок. Вони скидалися на плескаті капелюшки кольору картопляного пюре.
— Куди ти? — спитав тато. — Тобі погано?
— Я трохи відпочину в своїй кімнаті, — відповів я. — А як смеркне, піду надвір.
Від очікування мене кидало то в жар, то в холод.
Ми їхали на підходяще місце. Вже була сьома година.
— Ще далеко? — спитав я, відчуваючи того вечора слабість у ногах.
— Що? — перепитав Геннінґ.
У нього на голові були теплі навушники.
Я більше нічого не питав. Тільки гнав слідом. Він сидів у сідлі прямий, як струна. І в світлі останнього сонячного проміння на його штанинах поблискували прищепки. Я був у татових шкіряних рукавицях і в окулярах для їзди на мотоциклі, які в тата з’явилися, коли він купив мопед. На шиї в мене висів папірець — на той випадок, якщо я загублюся. Там було написано: «Ульф Старк. Шенвіксвеґен 205. Стуреб’ю. Земля».
Я почував себе впевнено.
Ми мали зустрічати їх біля крамниці залізних виробів. Тепер наші колеса шурхотіли по жорствяному майданчику, де просто надворі лежало каміння і стояли дорожні котки, станки та вивіски.
— Тут підходяще місце, — вирішив Геннінґ і приставив велосипеда до паркану. — Безлюдне й порожнє. А крім того, вдосталь простору, якщо вони захочуть приземлитися.
— Ти думаєш, вони захочуть цього вечора?
— Що захочуть? — перепитав він.
— Приземлитися! — крикнув я.
Ми сіли на купу бордюрного каміння. І чекали, поки западе темрява і на небі засяють зірки. Я дивився прямісінько в безмежний Всесвіт. До нас долинав шум лісу, і Геннінґ весь час говорив про книжки, які він прочитав, про космічні польоти і про життя на далеких планетах. Він сказав, що є планети, складені з антитіл.
— Як це? — спитав я.
— Там усе мовби навпаки, — відповів він.
— Навпаки до чого?
— Навпаки до всього, — відповів Геннінґ і зиркнув на свій годинник.
Потім він підвівся й обтрусив ззаду штани.
— Жаль, — сказав він. — Мені вже пора додому. Ми запросто можемо прийти сюди іншим разом.
— Але ж нічого не відбулося!
— Атож. Інопланетяни щодня не прилітають. Крім того, я повинен повторити річки Норланда. Ідеш зі мною?
Та я з ним не пішов. Я лишився. Я був страшенно втомлений. Зірки засліплювали мені очі, по небу плавав місяць. Геннінґ покотив велосипеда до відчиненої ґратчастої брами.
— Агов! — крикнув я. — А який із себе той інопланетянин?
— Здебільшого вони всі лисі, — відповів Геннінґ.
Потім він поставив ноги на педалі й зник.
Я не розумів Геннінґа. Він ладен був проміняти приліт інопланетян на кілька річок.
З його боку це було нерозумно.
Я ліг на купу каміння і дивився, як мерехтіли зірки. Довкола них кружляло сила-силенна планет. У мене від усієї тієї каруселі в космосі голова так запаморочилась, що довелося заплющити очі. А тоді я заснув і поринув у сон.
Мені снилося, ніби я був на дуже маленькій і теплій планеті, де майже не було сили тяжіння. Ми з Сіван підстрибнули дуже високо, аж у повітря. А потім полинули, мов дві веселі мильні бульбашки. То було чудово.
І тільки ми хотіли спуститися на землю, я прокинувся від загадкового гуркоту. А коли розплющив очі, мене засліпило якесь неприродне світло. Посеред жорствяного майданчика стояв незнайомий корабель, де вcе ще гурчав мотор.
Усе було достеменно так, як у Геннінґових книжках.
За мить-другу збоку відчинилися двері. І з них надвір вийшов лисий пристаркуватий чоловік. Він подивився мені просто у вічі. Я махнув йому рукою, щоб переконати його, що я налаштований доброзичливо.
— Привіт! — крикнув я. — Welcome to Stureby![2]
Я підхопився так шпарко, що все перед очима потемніло, і я впав долілиць на жорству. Далі я мало що пригадую. Хіба тільки те, що та довготелеса лиса істота взяла мене на свої дужі руки й понесла в кабіну корабля.
2
Ласкаво просимо до Стуреб’ю! (англ.)