Тоді я був просто Ульф

Чи є в космосі люди?

Того тижня майже всі мої приятелі похворіли. Вони лежали вдома при спущених шторах, з гарячкою і червоним висипом на тілі. Бо в них був кір.

Тож я тепер спілкувався з Геннінґом.

Хоч раніше спілкуватися з ним не доводилося. Звісно, він ходив у мій клас. Але ніколи не грався. Він розгадував головоломки, читав книжки і їв бутерброди. А ще прилизував чуба туалетною водою. А коли сідав, то весь час підтягував на колінах штанини.

— Складемо мозаїку? — спитав він.

— Навіщо? — поцікавився я.

Геннінґ повів мене до себе додому. У його кімнаті було повно часописів та книжок. Він вийняв мозаїку, де було 2 000 пазлів. На картонній коробці були намальовані всі моря й країни землі.

— З мозаїки можна багато чого навчитися, — мовив він. — Ти от знаєш, де міститься пустеля Гобі?

— Ні, — відповів я.

— Ось! — Геннінґ тицьнув пальцем у маленьку темно-брунатну цятку на кришці коробки. — Невже ти так мало знаєш?

— Так, — відповів я.

— Тобі треба більше складати мозаїку, — сказав він. — І читати багато книжок. Я прочитав їх триста. Знаєш, скільки важить один лось?

Я похитав своєю порожньою головою.

— Сімсот кілограмів, — сказав він.

— Ого, — мовив я. — Дуже багато.

— Так, але на Місяці лосі важать тільки сто сімнадцять кілограмів, — сказав він.

— Хіба на Місяці є лосі? — спитав я.

— Це в тому разі, якщо лося туди повезти, — відповів він.

— Мабуть, лось завжди важить однаково, — заперечив я.

— Ні, не однаково, — заперечив він. — Я можу довести.

І Геннінґ довів це. Він узяв якусь книжку. Там було дуже виразно написано, що на Місяці все в шість разів легше, ніж на Землі. То залежало від сили тяжіння. Тому на Місяці можна у шість разів вище підстрибувати.

— Бачиш, — сказав він. — Тобі треба багато читати.

Звичайно, цей Геннінґ знав усе. Я був від нього в неймовірному захваті. Але це тривало недовго. Він забагато усміхався.

— Ти коли-небудь цілувався з якоюсь дівчиною? — спитав я.

— Навіщо? — здивувався він і звів брови.

— Мені це просто спало на думку, — сказав я.

— Так наче нема про що думати, — сказав він.

— То ти цілувався чи ні? — допитувався я.

Адже сам я цілувався дуже давно. Два місяці тому. Тоді ми з Бірґіттою поцілувалися три рази поспіль.

Тепер я вже палав бажанням цілуватися з кимось іншим, скажімо, з Сіван.

Сіван мешкала в сусідньому будинку. Вона була напрочуд гарна й весела. Хоч нині й була засмучена. Бо також хворіла на кір.

Я бачив, як Геннінґ підтягнув на колінах штани. А тоді всміхнувся.

— До речі, ти знаєш, що в космічному просторі є розумні створіння? — спитав він.

— Так, ми, — відповів я.

— Ні, інопланетяни, — сказав він. — Я можу це довести.