Забути неможливо зберегти
- Автор: Литовченко Тимур Иванович, Литовченко Елена Алексеевна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7029-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Забути неможливо зберегти». Краткое содержание книги:
– Не ваша справа, – огризнувся Олег. І солідним тоном додав, витягнувши з нагрудної кишені піджака картку Спілки журналістів:
– Між іншим, отут міститься прохання всіляко сприяти власникові даної картки в роботі. Сприяти, а не перешкоджати, що навпаки карається статтею сто сімдесят першою…
– …Кримінального кодексу України. Так-так, цілком згоден з Остапом Бендером: Кримінальний кодекс треба шанувати, – чемно кивнув правий.
– От і не перешкоджайте, будь ласка!
Правий зібрався щось заперечити, однак середній перебив його, повідомивши дещо зовсім несподіване:
– Шановний власкоре чудового «Кур’єрського експреса», ми збираємося підкинути вам настільки сенсаційний матеріал, що ви миттю забудете про прес-конференцію Ростислава Маслаченка, немов про дурний сон.
– Справді? – здивувався Олег, який не надто вірив у подібні дива.
– Справді, Олеже, справді.
– До речі, а вас як звати? А то до мене ви на ім’я звертаєтеся, а я такого задоволення дозволити собі не можу.
Трійця обмінялася хитрими поглядами, і лівий мовив урочисто, навіть дещо пихато:
– Вибачайте, ми забули представитися. Хоча ви самі ж і винні: не намагалися б ушитися від чудового дарунка долі в нашій особі…
– Але не уникайте відповіді: як все ж таки вас звуть?
– Називайте мене Атосом.
– А мене Арамісом, – посміхнувся правий, роблячи вигляд, ніби торкається пальцями невидимого капелюха на голові.
– А мене, відповідно, Портосом, – енергійно трусонув головою середній.
– Ах, он як?! Отже, Атос, Портос і Араміс…
– Саме так.
Усім своїм виглядом Олег зобразив презирливу міну. Яка маячня! І що ж за матеріал збираються підкинути йому ті, у кого фантазія обмежується всього лише «Трьома мушкетерами»?! Краще вже писати про «вічного клоуна» Маслаченка: з ним хоч би все зрозуміло, на відміну від цієї дурнуватої трійці.
Атос, Портос і Араміс… Дитячий садок, слово честі!
– Вам щось не подобається? – запитав Портос, який стояв посередині.
– Називайтеся, як хочете, діло хазяйське. Просто виходить, що на прес-конференції за мною шпигував д’Артаньян. Адже більше нема кому, чи не правда?
– Можна вважати, що й д’Артаньян, – погодився Атос.
– Нехай справді буде д’Артаньян, – підтвердив Араміс.
– Тоді ще раз прощавайте!
– Що тепер вас не влаштовує, пане Нежданий?
– Ви не можете забезпечити мене гідним матеріалом, дорогі мої добродії «мушкетери», бо про ваші пригоди давним-давно написав Дюма-батько. А плагіатом чужих романів я не займаюся: брудна робота не для мене.
– І все-таки наполегливо пропонуємо прогулятися в якусь кав’ярню, щоб вислухати нашу пропозицію. Або в піцерію – є тут неподалік пристойний заклад.
– Я нещодавно снідав.
– Ми пригощаємо!
Ех, і наполегливі ж клієнти попалися!.. Просто так не викрутишся.
– Хоча б кави за компанію вип’єте? – Портос змовницьки підморгнув. – Зрозуміло, цей божественний напій я варю краще, але не все ж одразу…
– Добре, хай буде так, від кави не відмовлюся, – нарешті здався Олег.
– От і добре! От і класно! – навперебій загомоніли новоявлені «мушкетери». – Пішли пити каву.
Затишна піцерія розташовувалася лише за два квартали від «Жовтого будиночка». Проігнорувавши молоду циганку, яка сиділа на асфальті біля входу з мертвотно-нерухомим немовлям на руках, компанія увійшла до обшитої вагонкою зали, напівпорожньої у цей час дня. Вибрали окремий столик біля далекої стіни, влаштувалися якнайзручніше.
– Вам еспресо чи американо? – чемно поцікавився Атос.
– А за лате заплатити кишка тонка? – оскільки «мушкетери» взялися пригощати, Олег вирішив не скромничати.
– Без питань!..
– Тоді мені чашечку лате. Або стривайте… іще краще мокачіно! З корицею й покришеним шоколадом.
– Цікаво, у вас в «Кур’єрському експресі» всі отакі гурмани? – набурмосившись, Портос зміряв його уважним поглядом.
– Ні, тільки найкращий власкор. Ви ж хочете мати справу з найкращим, чи не так? Бо інакше пошукайте когось іншого…
– Ні-ні, що ви! Усе гаразд, я всього лише хотів…
Та Араміс не дав договорити товаришеві:
– А може, замовимо всім по порції еспресо, зате з коньячком? По п’ятдесят грамів за співпрацю аж ніяк не завадить.
– Ви пийте, що хочете, а мені принесіть мокачіно.
– А якщо тут його не готують?
– Готують: я ж знаю всі забігайлівки в радіусі півкілометра від «Жовтого будиночка»!