Забути неможливо зберегти
- Автор: Литовченко Тимур Иванович, Литовченко Елена Алексеевна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7029-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Забути неможливо зберегти». Краткое содержание книги:
Щоправда, по дорозі його настрій змінився. Причиною став безневинний епізод: за два квартали від редакції розжареним пропиленим тротуаром прогулювалася качиною ходою сухорлява бабулька, яка на всі заставки лаяла нинішні порядки і владу, ні до кого конкретно не звертаючись. Перехожі акуратно оминали її. За інших обставин Олег також залишився би байдужим: адже зрозуміло, що вона страждає на «словесний пронос»… Однак зараз дурнувате редакційне завдання зіграло з ним злий жарт: мимоволі на думку спало порівняння душевнохворої бабульки з паном Маслаченком.
Хоч як дивно, та в обох випадках дії людей, по суті, є ідентичними, водночас бабулька усім байдужа, зате послухати депутата поспішає купа журналістів – включно із ним самим за особистим наказом головреда! А для чого?! Щоб посидіти на прес-конференції, по достоїнству оцінити цю «клоунаду» і забратися в редакцію, щоб надряпати черговий злісний пасквіль на тему «до чого все навколо паскудно»?!
Не можна ж так, людоньки-братці…
Взяти от хоч би фільм «Зорро», переглянутий ним за сніданком. Виходить, у задрипаній іспанській колонії бозна-якого століття знайшовся сміливець, який поставив на вуха знахабнілих вояків і багатіїв, став прикладом для пригнобленого народу. У нашій же дійсності такого унікуму не відшукати! Хоча, якщо подумати, колись щось подібне спостерігалося й у цих широтах: Олекса Довбуш, Устим Кармалюк, Григорій Котовський… Ну так, при найближчому розгляді всі вони виявлялися бандитами – але чи був реальний Зорро або, скажімо, якийсь Робін Гуд кращим?! Напевно, за кожним «шляхетним» розбійником водилися грішки! Біда в іншому: навіть підходящих грішників зараз немає. І де їх шукати – ніхто не знає. Лишилися хвора на копрофагію… тьху ти!.. на копролалію[4] бабця та депутат Маслаченко…
Виродження – от як це зветься, людоньки-братці!
Не дивно, що до місця проведення прес-конференції – «Жовтого будиночка» – Олег дістався у геть пригніченому настрої. Всупереч отриманій від Валерки Мазайла ввідній, тепер його цікавив аж ніяк не скандальний політик, а насамперед майбутній самоспаленець, а вже потім – журналісти, які збіглися на подію.
Усе виявилося навіть гірше, ніж можна було припустити.
– Я – малий підприємець, звати мене Васьковським Дмитром Інокентійовичем, – заговорив ледь тремтячим голосом перший учасник прес-конференції (хоча його ПІБ і рід занять були написані як на табличці, виставленій попереду нього, так і в розданому учасникам прес-релізі). Було очевидно, що виступати перед широкою аудиторією й загалом перебувати в центрі уваги він не звик. – Отож, я вже геть дійшов до краю, аж ось до такого геть непереносимого розпачу. Саме так…
Сіромаха відсапався, нишком позирнув на народного обранця, який розвалився поруч у кріслі. Навіщось пригладив ріденьке волосся, наліг грудьми на стіл, за яким сидів, і випадково перекинув пару поставлених занадто близько мікрофонів. Поки майбутній самоспаленець сором’язливо перепрошував, а журналісти поправляли мікрофони, Ростислав Маслаченко поблажливо спостерігав за всією цією метушнею.
– Отже, ще раз вибачаюся… Це тому, що як я вже говорив, я дійшов до розпачливої межі… до розпачу. Коли в нас була криза, я ще якось викрутився… хоча дуже вже заїздили мене колектори від банку, де я взяв кредит… Тобто на мене наїжджали колектори, я хотів би так сказати…
Підприємець знов позирнув на депутата, той цього разу підбадьорив його:
– Сміливіше, сміливіше, не соромтеся розповідати широкій громадськості, як з вами повівся антинародний режим!..
– Ні, під час кризи мені ще потрафило: колекторів скасували, і з банком я ще сяк-так домовився, за що спасибі…
Але тут Маслаченко різко перервав бідолаху:
– Це з минулим антинародним режимом вам вдалося домовитися сепаратно, на відміну від інших підприємців! Розповідайте-но краще, як повівся з вами нинішній антинародний режим!!!
– Так, повівся… Оскільки зі старими… із цими, які з минулого ще банку та ще й із податковою, я домовився…
Новий запобігливий погляд на депутата.
– Отож нові податківці вирішили, що оскільки я ходив під старими, то й почали мене дружненько пресувати з…
Хвилин п’ять підприємець, який завинив перед владою, доволі непевно мимрив про нові лиха, після чого підсумував з несподіваною рішучістю:
– Загалом, я не маю сил уже терпіти всі ці митарства. Тому от твердо вирішив: найближчим часом вийду перед Кабінетом міністрів разом з усією своєю родиною, обіллю всіх нас бензином і одразу підпалю на знак протесту проти цієї ганебної влади! Все!
4
Копролалія (від грецьк. κόπρος – лайно, багно + λαλία – мова) – хворобливий, іноді неподоланний імпульсивний потяг до цинічної й нецензурної лайки без будь-якого конкретного приводу.