Окопні історії: фронтовий щоденник

— Біля мого під’їзду на лавочці постійно двоє даунбасівців сидять. Чи то у них пост такий, чи то когось охороняють. І якось біля них на дротах сіла ворона. Раз каркнула, другий. Один бандюган бере автомат і цілиться у ворону, хотів пристрелити.

А інший йому: «Із автомата любий дурень попаде. А ти спробуй підствольним гранатометом її зняти». Той прицілився і вистрілив. По вороні не попав, граната влетіла у вікно на іншому боці вулиці й відірвала мужику ногу. Так вони пів дня з цього випадку сміялися.

— Да, дожилися… А в мене під вікнами установка «Град» стоїть. От я і не знаю, що тепер буде. Якщо «Град» почне стріляти, вікна повилітають.

А якщо по ньому укропи стріляти почнуть, то можна і без квартири залишитися.

— Мальчікі, кагда же ви нас асвабадітє? Сіл уже нєту тєрпєть, — вмикає режим патріотки тітка з мікроавтобуса.

— Цей бус таксує з Горлівки у Дзержинськ, возить пенсіонерів пенсію отримувати, знімати готівку в банкоматах і затарюватися в супермаркетах, — пояснює мені Циган.

— А чого ж твій синочок тебе не «асвабаждає»? — хочу запитати її я. Нема сенсу. Синочок або воює на тій стороні, або, у кращому випадку, уже десь у Києві вибиває статус біженця. Карга пів року тому бігала з плакатом «Путін, ввєді вайска!», а тепер кричить «Ми хатім в Украіну». Не тому, що сталося диво і відчула себе патріоткою. Їй просто набридло щотижня стриміти у черзі на блокпостах і платити таксисту.

Під час усіх цих розмов з’являється нагода тихо, не привертаючи увагу, перемовитися з інформаторами. Патріоти з Горлівки щодня повідомляють про переміщення найманців та кацапської техніки і місця їхньої дислокації. Наше завдання — звіряти дані з кількох джерел і передавати на «Ліру» (позивний гаубичного дивізіону, який прикриває нашу бригаду). Одного дня пройшла інформація, що в Горлівку з москальської бригади прибув загін спецназу. Якщо спецура, то переночують і наступного дня розлізуться по всій передовій у вигляді диверсійно-розвідувальних груп. Наші командири довго не думали, гаубиці довго не цілились.

Після десятої вечора за кілька кілометрів позад нас озвалася артилерія. Снаряди пролітали над нашими головами й майже хвилину гуділи в повітрі. Обробляли не лише спецназ, а й інші ворожі об’єкти. Сєпари навмання випустили кілька пакетів «Градів» і намагалися дістати наші гаубиці за допомогою своєї артилерії. Дуель затягнулася до світанку.

Вранці ми з Кривбасом уже напевно знали: артилерія спати не заважає. А якщо це своя артилерія, то навіть незважаючи на шум почуваєшся набагато спокійніше.