Окопні історії: фронтовий щоденник
- Автор: Степаненко Дмитро
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-558-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Окопні історії: фронтовий щоденник». Краткое содержание книги:
Колишній танкіст Петрович цю процедуру ой як не любив! Річ у тім, що він чергував у нічну зміну, снідав і лягав спати. А на сєпарському опорному пункті, здавалося, лише цього й чекали. Безсовісні окупанти заводили танчик, виїжджали зі сховку, немилосердно газували і, щосили брязкаючи траками, робили кілька кіл. Ці маневри було добре видно у проміжках між деревами.
Оператор СПГ[12] мріяв перетворити танчик на купу брухту. Він із нетерпінням чекав на появу рухомої цілі і майже кожного дня хоч раз, та стріляв. СПГ випльовував ракети з вибухом, чутним за кілька кілометрів. Що вже казати про бліндаж Петровича, викопаний за кілька десятків метрів. Не найкомфортніші умови для відпочинку.
Танчик огризався своєю гарматою, спеціально для цього спорядженою осколково-фугасним снарядом.
— Побажав нам доброго ранку, — казали на клапані.
Після цього вже й мови не могло бути про міцний та здоровий сон. Хіба ж це можна довго витримати?
Петрович розсердився й кілька днів із біноклем у руках розробляв план помсти.
Після чергування, на світанку, замість повернутися в бліндаж, месник вирушив до сєпарів. Непоміченим пройшов повз усі пости до капоніра з ворожим танчиком. Там теж нікого не було. Танкісти — нехлюї за родом військ, незалежно від національності. А сигналізація на бронетехніці виробниками взагалі чомусь не передбачена. Петрович тихенько заліз у танчик, завів його й виїхав. Москалі спочатку спросоння довго здогадувались, що сталося. Потім у паніці розбігалися, боячись, що танк почне їх розстрілювати. Вони ж не знали, що там лише водій. А коли оговталися, машина стояла на нашому клапані. Петрович з гідністю вислухав захоплені вітання від товаришів, поснідав і вмостився (уже спокійно) спати до обіду.
Для танчика підібрали позицію і включили в систему оборони клапана. Домовилися з танкістами виміняти на гранати й сигналки трохи снарядів.
Але наступного дня СБУ та військова прокуратура без жодних пояснень конфіскували танк і більше його ніхто не бачив.
Старший клапана плювався і клявся, що віднині про успіхи його підлеглих керівництво жодного слова не дізнається. А тим часом подав на Петровича документи для грошової винагороди як «за знищену техніку противника».
Документи про заохочення похерили, начальство цинічно відмовилося визнавати правдивість історії.
— Та пішли вони всі в дупу! — прокоментував ситуацію Петрович, — я ж тут не заради грошей.
А грамоти і сержантські лички хай собі на лоба приліплять. Головне, що тепер можна спокійно виспатися і більше шансів до вечора дожити.
Телезірка
— А звідкіля у вашого чергового такий позивний?
— Телезірка? Так його влітку по ящику показували.
— Чи й не дивина. По передку щотижня якісь журналюги із відеокамерами вештаються.
— Там ціла історія вийшла. Із самого ранку на блокпост телебачення приїхало. А хлопці дрихнуть після нічних змін, лише троє чергових на КПП тусуються. Старший гукнув біля бліндажів, щоб усі швидко збиралися і бігли до КПП. Наш герой спросоння вирішив, що це тривога. Як спав у шортах, то лише у шльопки заскочив, накинув броніка на голе тіло, каску на голову, ну і автомат у руки. Прибігає до гурту, а йому відразу мікрофона під ніс і єхидненько так:
— Що ж це у вас, солдатику, зовнішній вигляд для війни не зовсім відповідний?
— А ви знімайте мене, завезіть відео в Київ і покажіть Яценюку. Хай гляне, у чому ми тут воюємо. Дякувати волонтерам, що хоч броня є, бо держава лише автомати роздала, — не розгубився вояка.
Наступного дня цей сюжет розлетівся по усім каналам та ютубам. І до нас почалося паломництво волонтерів, які намагалися пів буса берців і футболок залишити. Сказано — Телезірка.
Язикатий сєпар
Через блокпост у Горлівку й назад катається різний народ. Один сєпар на велосипеді регулярно діймав чергових. «Укропи», «фашисти», «бердеровци», мать-перемать, «чєво сюда пріпьорлісь?» і т. д. Чергові спочатку відмовчувались, потім пробували дискутувати, далі почали посилати його зі старту. Але хіба поясниш ватнику, що його думка нікого не цікавить? Він сікався до хлопців, матюкався, бризкав слиною й буквально стрибав межи очі. Раз він заявився чи то як завжди п’яний, чи то обколений перед самою комендантською годиною та з криком:
— Укропи, вам п…! — вихопив із кишені кільце від гранати і, користуючись метушнею, спробував відібрати у найближчого бійця автомат. Чергові втрьох насилу його подужали (колишній спортсмен, чи наркота сильна?). Наробили фізичних зауважень і почали радитись, що робити далі. Вата на тому боці, у Горлівці, сидить тихо, ні пари з вуст, а в нас, в нормальній Україні, раптово згадує про всі можливі й неможливі права і свободи та при найменшій нагоді жаліється в міліцію, прокуратуру, міжнародну асоціацію сексуальних меншин і на різноманітні гарячі лінії. Одне слово, за синця місцевому в наших реаліях можна отримати тюремний термін. Майже всі місцеві СБУшники й прокурори — махрові сєпари. Їм за щастя укропа посадити — була б лише зачіпка. А тут ЧП міжлугандонського масштабу. Добре, що через пізню годину ніхто нічого не бачив і не чув.
12
СПГ-9 — Станковий протитанковий гранатомет. Безвідкатна гармата, що стріляє реактивними боєприпасами.