Таємниця галицького Версалю

За кілька кроків позаду Потоцького супроводжував, показно тримаючи руку на ефесі шаблі, полковник Домбровський із десятком гайдуків. Усі слуги, яких процесія зустрічала на своєму шляху, негайно ставали на коліна, знімали шапки й покірно втуплювали очі в землю: такий ритуал був заведений у маєтку й саме так церемоніальний етикет приписував вшановувати короля. Але король аж у Варшаві, а тут він, Франц Салезій Потоцький, є королем земель руських, для своїх підданих — їхній власник (або по-польськи «дідич»), влада, суддя й Бог.

Франц Салезій сьогодні зібрався на традиційний щомісячний об’їзд своїх ближніх територій: правило «довіряй, але перевіряй» було і є актуальним завжди, і навіть невеликі часові збої через якісь, хай і поважні причини могли стати фатальним спусковим механізмом для ницих людських слабкостей багатьох управителів тартаків[6], гуралень[7], пасік, цегельних заводів, млинів, воскобоєнь, суконних фабрик… «Щойно послабиш контроль — і з твоїми людьми відбуваються дивні метаморфози: сумління замовкає, руки подовжуються, кишені й животи розбухають», — буркотів Потоцький у відповідь на намагання дружини залишити хворого чоловіка в ліжку.

Річ Посполита вже два роки потерпала від боротьби за владу в країні барських конфедератів, яких уперто, не жаліючи ні грошей, ні солдатів, «заганяли в стійло» російські війська. На тлі тих подій і внаслідок надмірних утисків від польської шляхти чаша терпіння простого українського люду переповнилася — виник національно-визвольний гайдамацький рух, відомий як Коліївщина. Туреччина підтримала конфедератів, розпочавши російсько-турецьку війну: усі воювали з усіма… Заварився величезний казан військових і політичних проблем, який поставив економіку й люд Польщі навколішки. Особливо страждало населення сходу Речі Посполитої: Галичини, Волині, Поділля, Правобережної Наддніпрянщини. Це були території на стику кордонів Речі Посполитої, Російської імперії й Туреччини, а всі ж знають, що великі — чи особисті людські, чи світові — трагедії розпочинаються на межі будинків, городів, полів, лісів, країн… Маєтності Франца Салезія Потоцького, сконцентровані на цих теренах, пізнали сповна силу жорен воєнних змагань: були пограбовані, спалені, вийшли з-під контролю… Та й поки що проблемно було говорити про їх повернення під керівництво магната: воєнні дії розвивалися непередбачувано, гроші ж не просто люблять тишу, а й множаться лише в стабільній тиші, але зараз ані стабільністю, ані тишею й не пахло… Тож дідич мусив твердою рукою керувати тими ближніми територіями, з яких іще можна було витягнути грошви.