Наталка-Полтавка
- Автор: Котляревский Иван Петрович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Наталка-Полтавка». Краткое содержание книги:
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
П е т р о. Там i Iскру почитують.
В о з н ы й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не ему принадлежал во врем'я сраженiя при Полтавi.
П е т р о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
В о з н ы й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм'ї не без виродка - теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.
В ы б о р н ы й. От то тiлько нечепурне, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр'я нашого. Коли не пiп…
В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (Уходят.)
Я В Л Е Н И Е 8
Петро (один).
Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).
N 16
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сiв над водою.
Сiвши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая!
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
I що менi миле, i те однiмаєш.
Не спасибi долi, коли козак в полi,
Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,
Тогдi б ти згадала, кого обижала.
Я В Л Е Н И Е 9
Петро и Микола.
П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?
М и к о л а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.
П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется
Я В Л Е Н И Е 10
Микола и Наталка.
Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
М и к о л а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
Н а т а л к а (печально). Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалiв би i мене, i його.
М и к о л а. Петра? (Поет).
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.
Н а т а л к а (заплакав). Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.
М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.
Н а т а л к а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.
М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.
Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (Хочет уйти).
М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене.
Н а т а л к а. Говори ж - що такеє?
М и к о л а. Хочеш бачити Петра?
Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?
М и к о л а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.
Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..
М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!
Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются.
Немая сцена.
М и к о л а (поет),
Поблукавши, мiй Петрусь
До мене оп'ять вернувсь.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.
П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.
Н а т а л к а. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе - божусь…
М и к о л а (перебивает). Об любовi поговорите другим разом, лiпшим часом; а тепер поговорiте, як з возним розв'язаться.
Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не пiду, та й кiнцi в воду!
П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати…
Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.
П е т р о. Возний - пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр'ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.
Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!
П е т р о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.
М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.
Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро бiльше не любить мене i йому нужди мало, хоть би я i пропала. От яка тепер правда на свiтi!
N 17
Н а т а л к а.
Пiдеш, Петре, до тiєї, яку тепер любиш,
Перед нею мене, бiдну, за любов осудиш.
П е т р о.
Я другої не полюбив i любить не буду,
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
О б а в м е с т е.
Н а т а л к а
Коли б любив по-прежньому,
То б не мав цураться;
Не попустив свою милу
Другому достаться.
П е т р о
Люблю тебе по-прежньому,
Не думав цураться;
Не попущу мою милу
Другому достаться.
Н а т а л к а.
Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладiю,
Коли Петро мiй не буде, то смерть заподiю.
П е т р о.
Коли вiрно Петра любиш, так живи для його,
Молись богу, моя мила, не страшись нiкого.
О б а.
Бог поможе серцям вiрним пережити муки;
Душi нашi з'єдинились, з'єдинить i руки.
М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу i надiйся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як i щастя на вашiй сторонi буде.
Н а т а л к а. Я давно уже поклялась i тепер клянусь, що кромi Петра нi за ким не буду. У мене рiдна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.
Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?
П е т р о. Ти все-таки не довiряєш? Люблю тебе бiльше, як самого себе.
Н а т а л к а. Дай же менi свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим i менi вiрним, а я навiк твоя.
М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дiвка, що i на краю пропастi не тiлько не здригнулась, но i другого пiддержує. (К Наталке). За се заспiваю тобi пiсню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно i без тебе славне. (Поет).
N 18
Ворскло рiчка
Невеличка,
Тече здавна,
Дуже славна