Наталка-Полтавка
- Автор: Котляревский Иван Петрович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Наталка-Полтавка». Краткое содержание книги:
Наталка (одна)
Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж - для покою матерi треба все перенести. Скроплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садигся за роботу).
Я В Л Е Н И Е 6
Наталка, Терпилиха и выборный.
В ы б о р н ы й. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?
Н а т а л к а. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.
Т е р п и л и х а. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.
В ы б о р н ы й. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мала, хто вас обороняв би.
Т е р п и л и х а. Я сього тiлько i хочу, так що ж…
В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..
Т е р п и л и х а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"
В ы б о р н ы й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.
Н а т а л к а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.
Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.
В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.
Н а т а л к а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?
В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.
Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!
Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.
Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!
Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.
Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.
В ы б о р н ы й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.
Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.
Н а т а л к а (вздыхает). Я i так терплю горе!
В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.
Н а т а л к а (в сторону). От i бiда менi!
Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!
В ы б о р н ы й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.
Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?
В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?
Н а т а л к а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!
Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.
В ы б о р н ы й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?
Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затевi.
В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?
Н а т а л к а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан - письменний, розумний i поважний - хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?
В ы б о р н ы й. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?
Н а т а л к а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.
Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.
В ы б о р н ы й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?
Т е р п и л и х а. Уже рокiв трохи не з чотири.
В ы б о р н ы й. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, - не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..
В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.
N 10
В ы б о р н ы й.
Ей, Наталко, не дрочися!
Т е р п и л и х а.
Та пожалiй рiдной,
Мене, старой, бiдной,
Схаменися!
Н а т а л к а.
Не плач, мамо, не журися!
В ы б о р н ы й.
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, -
Покорися!
Т е р п и л и х а.
Будь же дочко, мнi неслушна!
Н а т а л к а.
Тобi покоряюсь,
На все соглащаюсь
Прямодушно.
В с е т р о є.
Де згода в сiмействi, де мир i тишина,
Щасливi там люди, блаженна сторона.
Їх бог благословляєть,
Добро їм посилаєть,
I з ними вiк живеть.
Т е р п и л и х а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров'я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!
Н а т а л к а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…
В ы б о р н ы й. А все-таки "тiлько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, - мовчи та диш!
Т е р п и л и х а. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.
Н а т а л к а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.
В ы б о р н ы й. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.
Т е р п и л и х а. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.
В ы б о р н ы й. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний - чоловiк, не взяв його кат - на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам'ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!
Т е р п и л и х а. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас бог за вашу приязнь.
(Уходит вместе с выборньм).
Я В Л Е Н И Е 7