Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
О другій годині ночі мій господар Федір Васильович розбудив мене.
— Вам дзвонять. Кличуть до телефону, — сказав він.
Я пройшов до його кімнати. Мене викликала Москва. “Будете розмовляти з Центром наукової і технічної інформації”, — повідомила телефоністка. Я приготував блокнот, намагаючись уявити, що змусило працівників Інформаційного центру так квапитися. Знову задзвонив телефон, я взяв трубку.
— Опишіть коротко, — запропонували мені, — особливості того явища, з яким, ви зіткнулися. Ми дзвонили в інститут, але там нікого зараз немає.
Я розповів про міраж. Мене особливо докладно розпитали про характер тих картин, які нам пощастило розгледіти.
— Розумієте, — сказали мені, — ми в досить скрутному становищі. До нас надійшла інформація про ще один пункт, у якому з’являється подібне марево. Правда, нас насторожує та обставина, що характер картин там трохи інакший. Це може бути дуже важливо…
Я попрохав продиктувати мені повідомлення, яке надійшло в Центр. Його зміст зводився ось до чого.
Американські вчені Філ Джонс і Денні Даттон, вивчаючи гідрографічний режим озера Верхнього, із своєї яхти спостерігали міраж, який здивував їх. В один і той же час, а саме о четвертій годині двадцять хвилин ранку, в небі з’являлося збільшене зображення далеких предметів, споруд, будівель. Деякі з цих картин дослідники впізнали. Так, вони сфотографували видиво, яке з’явилося десятого березня. Це було зображення каналу Су з силою кораблів і барок на ньому. За їхніми підрахунками, вони в цей час перебували на відстані ста сімдесяти п’яти кілометрів західніше каналу Су, що сполучає, як відомо, озеро Верхнє з озером Гурон. Не раз вони бачили скупчення колод, а також плоти, які пропливали на величезній відстані од них. Дуже часто по небу просковзували зображення лісових масивів, що їх було видно немовби з пташиного польоту.
Те, що ми загалом спостерігали тільки морську поверхню і лише часом, в імлі, невиразні обриси якихось селищ та міст, і збентежило працівників Центру Інформації.
Я запевнив їх, що одержане ними повідомлення має величезну вагу, і попрохав сповістити координати того пункту, в якому спостерігали міраж.
За кілька хвилин мені продиктували координати. “Вісімдесят сьомий градус західної довготи, — записував я, — і сорок сьомий градус північної широти…”
— Це на північ від острова Гранд-Айленд, — говорив мені співробітник Центру, та я його більше не слухав: сорок сьомий градус північної широти! Та це ж широта того місця, де знаходиться Інститут зірок, де знаходилась лабораторія Алексєєва. Це значило дуже багато! Я кинув трубку і вийшов на подвір’я. Федір Васильович, одягаючи на ходу піджак, простував до хвіртки.
— Я зараз повернуся, — кинув він, — здається, є вільна машина.
Незабаром він під’їхав на деренчливому “газику”, що вже бував у бувальцях, бодай чи не шістдесятого року випуску, і за тридцять хвилин ми зупинилися біля нового дуже швидко збудованого готелю, в якому мешкала частина відряджених сюди вчених. Повідомлення Центру викликало справжній переполох. Усі прокинулись, звідкись з’явився атлас, його розгорнули там, де пучком блакитних плям розлягались Великі озера.
— Ну що я вам казав, — тріумфував метеоролог, — що я вам казав? Раз це явище спостерігається не тільки тут, не тільки в нас, то воно ніяк не стосується катастрофи в лабораторії Алексєєва, зовсім не пов’язане з нею. Вивчати треба всі матеріали, що розкривають діяльність лабораторії Алексєєва, і запросити слідчого — ось як, а цей ефект має цікавити лише нас, метеорологів, фахівців у галузі фізики атмосфери!
— Але чому час різниться від нашого, час появи картин? — пролунав із напівмороку чийсь голос.
— Хоч як він різниться, а все ж таки п’ять годин з хвилинами, адже наші годинники, як відомо, переведено на годину вперед, — заперечив я. — А головне — збігається широта!
— Збігається, та не зовсім. У нас сорок шість градусів північної широти! — пролунали голоси. — На цілий градус розбіжність!
— Це не істотно, — швидко мовив метеоролог. — У наших широтах градус становить сто кілометрів, а міраж добре видно і на межах ділянки спостереження. Ми маємо справу з широтним ефектом, — не вгавав він. — А нам відомо…
— Збігаються широти? — запитав, щось поквапливо підраховуючи на клапті паперу, Мурашов, зовсім ще молодий фахівець, який прибув сюди з Космологічного відділу Академії наук. — Заждіть, — підніс він ліву руку. Всі з цікавістю чекали, коли він скінчить свої обчислення. — Американці, безсумнівно, зареєстрували час появи міражу за поясним часом, а він різниться від місцевого часу. Я зараз переобчислю. Коли не помиляюсь, то час появи міражу у нас і в них збігається.