Казки Лірника Сашка
- Автор: Власюк Александр
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Лірника Сашка». Краткое содержание книги:
Тут тобі, задля різноманітності, і мови братські звучать на додаток — бо співають не тільки українською, а й болгарською, сербською, молдавською. Небагато, щоправда, та все ж таки приємно. Але все одно головне — розповідь, і саме за гарну розповідь люблять лірника Сашка і діти, і дорослі. Для дітей його казки — як яскраві картинки. А для дорослих — як скарбниці пізнавальні, з яких багато чого дізнатися та згадати можна.
- Оце, — каже чорт Семенові, — лишаю тебе тут. Я піду до людей біду робити, а ти дітей моїх глядітимеш. Та пильнуй добре, бо я скоро повернуся та подивлюся, як ти справляєшся.
Подався чорт нагору — треба ж йому до Різдва встигнути шкоди наробити чесним людям. Довго чортяка по всьому світу товкся, нарешті додому під землю заліз. Коли дивиться — що то за біда? — сидить козарлюга на горбочку та люлечку палить, а чортенята кругом нього як на муштрі шпацирують. Чистенькі, вмиті, під горщик обстрижені, ще й козацьких пісень співають та Семена паном сотником величають!
Чортяка аж запінився від злості:
- Що ж це ти наробив? Чого їх навчив?!
Що з них далі буде?! Не годен ти, козаче, чортових дітей доглядати, гайда до чорної роботи — дрова рубатимеш!
Посміявся Семен, та й подався по дрова.
Чекав, чекав чортяка, уже й пічка вихолола, а козака з дровами немає. Побіг чорт шукати Семена — аж той собі спить під кущиком.
- Чого це ти дрова не рубаєш? — репетує чорт.
- А того, що це не козацька робота, — каже Семен, — у нас для палива свої січові дрова є.
- А то ж які? — питає чорт.
- А ось які, — дістає Семен порохівницю.
- Так горять, що не загасиш!
- А даси? — питає чорт.
- Чом не дати доброму чоловікові? На, тримай.
Вхопив чорт порохівницю та й мерщій додому, пічку топити січовими дровами.
Іде Семен поволеньки позаду, коли чує — загриміло, задвигтіло, заревіло! Дивиться Семен — по небу червоному пічка летить та вогнем дише, а за нею казан із кізяками перекидається. Добре козацькі дрова бабахнули!
Приходить Семен до хати — чорт у сажі, чортиха у сажі, чортенята у сажі — геть усі замурзані.
Чорта аж тіпає від злості, а вигнати козака не може — грошей шкода.
- Ну, козаче, тепер тебе під нагляд жінці своїй лишаю, — каже чорт, — вона вже тобі байдикувати не дасть! А я тим часом ще по світу побігаю, капості людям пороблю!
Знов чортяка додому вертає — аж раптом голова засвербіла, та так, що несила терпіти! Мац-мац чорт за голову — що за біда — замість двох, та чотири роги виросло! Що це там козак з чортовою жінкою робить?!
Швиденько чорт — до дупла, до драбини, до хати — а хати і не пізнає! Біленька, чепурненька, синьою фарбою підмальована, свіжою соломою вкрита, новеньким тином обгороджена. А на дверях картинка намальована: козак Мамай чорта довбнею попід хвіст цідить!
Чорт — до хати, а його жінка на поріг не пускає.
- Ти, сякий-такий сину, чого сюди приперся?! Я триста років з тобою одружена, а такого щастя, як з козаком, не мала! Ось він — за день лад навів, а ти що вдома робиш? Ану геть з хати!
А козак сидить край столу, варенички наминає та у вуса сміється.
Бачить чорт, що непереливки — козак замість нього хазяйнує.
- А знаєш, Семене, — каже чорт, — мені уже наймита не треба, ішов би ти додому.
- Не піду, — каже козак, — мені й тут добре. Та й не заплатив ти мені за роботу.
- Заплачу, заплачу! — кричить чорт. — Тільки йди вже звідси, бо ти мені жити не даєш!
- Гаразд, — каже Семен, — давай торбу червінців та ще й коня з коровою віддавай.
Іде бідолашний чорт, тягне торбу червінців, на налигачі веде корову з конем. А Семен за ним суне, посвистує та приказує:
- Ото гарно погостював у чорта, шкода, що мало!
Притяг чортяка добро до Мехтодової хати, хотів був якусь капость вчинити, коли раптом дзвін як задзвонить!
- Ой лихо! — злякався чорт. — Уже Різдво надійшло, треба тікати!
Побіг чорт у ліс — дзвін за ним, чорт у корчі — дзвін за ним, чорту болото — дзвін за ним! Коли озирнувся, а то гемонський козарлюга йому до хвоста коров’ячого дзвоника вчепив.
Злазить чорт обідраний, брудний по драбині під землю — аж удома тільки жінка його сидить, а чортенят і близько немає!
А Семен поколядував вдома, розговівся, відпочив, та й знову на Січ подався. Їде верхи на коні, сміється та й співає: