Свідок обвинувачення
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Переводчик: Надежда Хаецкая
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Свідок обвинувачення». Краткое содержание книги:
Адвокат неохоче переступив через поріг і увійшов у маленьку брудну кімнатку, освітлювану газовим пальником. У кутку було брудно, ліжко незастелене. Стіл із соснових дощок та два розхитані стільці — усе вмеблювання комірчини. Тільки тепер містер Мейгерн роздивився господиню жалюгідної нори.
То була згорблена літня жінка з копицею скуйовдженого волосся, її обличчя було запнуте шарфом. Вона зустріла погляд адвоката і якось дивно посміхнулася.
— Що, голубе, дивуєшся, навіщо я ховаю свою красу? Ха-ха-ха! Боїшся спокуси, так? Зараз я тобі відкриюсь.
Вона смикнула шарф, і адвокат мимохіть відсахнувся, побачивши якесь криваво-червоне місиво. Стара знову закрилася шарфом.
— Ну що, голубе, не хочеш поцілувати мене? Ха-ха! Я не дивуюсь. Але колись і я була гарна, і не так давно, як ти думаєш. Сірчана кислота, голубе, сірчана кислота — це вона зробила мене такою. Але тепер я поквитаюся з ними! — З її уст зірвався потік брудної лайки.
Містер Мейгерн марно намагався зупинити її. Нарешті вона замовкла, нервово зціплюючи кулаки.
— Годі про це, — суворо звелів адвокат. — Ідучи сюди, я сподівався дістати свідчення, які б допомогли моєму підзахисному Леопардові Воулу. Ось моя мета.
Вона лукаво глянула на нього.
— А гроші, голубе? — прохрипіла. — Двісті соверенів, пам’ятаєш?
— Давати свідчення ваш обов’язок.
— Так діла не буде, голубе. Я — літня жінка, я нічого не знаю. Але, якщо ти даси мені двісті соверенів, може, я й натякну тобі дещо для розуму. Вловлюєш?
— Що значить натякнете?
— Ну, скажімо, я показала б тобі листа. Листа від неї. То байдуже, як він мені дістався. Це моя особиста справа. Я все одно доб’юся свого. Але я хочу двісті соверенів.
Містер Мейгерн холодно подивився на неї і прийняв рішення.
— Я дам вам десять фунтів, ані пенса більше. І тільки за умови, що це справді лист, про який ви казали.
— Десять фунтів? — люто прохрипіла вона.
— Двадцять, — сказав містер Мейгерн. — Але це моє останнє слово.
Він підвівся, даючи зрозуміти, що зараз піде. Потім, уважно спостерігаючи за нею, дістав гаманця й відлічив двадцять одну банкноту.
— Самі бачите, — сказав він. — Це все, що я маю при собі. Хочете беріть, хочете — ні.
Але він уже зрозумів, що бачити стільки грошей було занадто для неї. Вона й далі сердито бурчала, але здалася. Підійшла до ліжка й витягла щось із-під подертого матраца.
— Дивися, хай тобі чорт, дивись! — прогарчала вона. — Це якраз те, чого тобі треба.
Вона шпурнула йому пачку листів. Містер Мейгерн, як завжди спокійний, розв’язав їх і став передивлятись. Жінка пильно стежила за ним, але нічого не могла збагнути з його байдужого обличчя.
Він переглянув усі листи, потім знову взяв першого й перечитав ще раз. Після чого дбайливо перев’язав усю паку.
То були любовні листи від Ромени Хейлгер, але адресовані не Воулу. Першого листа вона написала якраз у день арешту Леопарда.
— То правду я казала чи ні? — урочисто запитала жінка. — Цей лист розчавить її?
Містер Мейгерн запхав листи в кишеню і спитав:
— Як вам дісталася ця кореспонденція?
— О, це ціла історія, — сказала вона зловтішно. — Але я знаю навіть більше. Мені відомо, що казала ця шльондра на слідстві. З’ясуйте, де вона була о двадцятій хвилині на одинадцяту; вона запевняла, ніби в цей час була вдома. Сходіть до кінотеатру на Лайєн-Роуд. Вони згадають ту вродливу і струнку дівчину — будь вона проклята!
— Кому адресовані листи? — запитав містер Мейгерн. — Тут зазначено тільки ім’я.
її голос став ще хрипкішим, вона весь час зціплювала й розціплювала кулаки. Потім піднесла одну руку до свого обличчя.
— Тому, хто зробив мене ось такою. Багато років тому. Вона відбила його в мене, коли була ще дівчиськом. Але я не відступала, і, коли влаштувала йому сцену, він хлюпнув мені в лице отією поганню. А вона, негідниця, ще сміялась. Всі ці роки я ждала, щоб поквитатися з нею. І ось настав мій час. Вона поплатиться за це чи ні, містере адвокат? Поплатиться?
— Думаю, що дістане якийсь термін за неправдиві свідчення під присягою, — спокійно відповів містер Мейгерн.
— Запроторять усе-таки? О, як я хочу цього! Ви вже йдете? А гроші? Де мої грошики?
Містер Мейгерн мовчки поклав банкноти на стіл. Тоді підвівся, важко зітхнув і вийшов з тієї вбогої оселі.
Він не гаяв часу. Досить легко знайшов кінотеатр на Лайєн-Роуд. Глянувши на фотографію Ромени Хейлгер, білетер одразу впізнав її. Вона приїхала того вечора до кінотеатру з якимсь чоловіком одразу після десятої. Він точно не пам’ятав, хто саме супроводжував її, але цю даму пригадує добре, бо вона розпитувала його про фільм. Вони були в кінотеатрі з годину, до самого закінчення сеансу.