Свідок обвинувачення
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Переводчик: Надежда Хаецкая
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Свідок обвинувачення». Краткое содержание книги:
— Навряд чи це пояснення когось переконає, містере Воул, — сказав адвокат. — Речі, що зникли з дому — то нічого не варті дрібниці, взяті, певно, для маскування. А сліди на підвіконні теж непереконливі. Крім того, самі подумайте: ви кажете, що о пів на десяту вас уже не було в міс Френч. Чий же тоді голос чула Джанет у вітальні? Хіба стала б міс Френч розмовляти з грабіжником?
— Hi, — відповів Воул. — Ні… — Вигляд у нього був дещо розгублений і знічений. — Але хай там як, — додав він, знову повеселівши, — я поза підозрою. У мене є алібі. Ви повинні зараз же поговорити з Роменою — моєю дружиною.
— Звичайно, — погодився адвокат. — Досі я не мав нагоди поговорити з місіс Воул тільки тому, що вона була відсутня під час вашого арешту. Я відразу ж телеграфував у Шотландію, і, наскільки мені відомо, вона приїде вже сьогодні ввечері. Я збираюся відвідати її, щойно закінчу розмову з вами.
Воул кивнув головою, його обличчя випромінювало радість.
— Ромена, звичайно, підтвердить вам мої слова. Боже мій! Який щасливий випадок, яке везіння!
— Пробачте мені, містере Воул, ви дуже любите свою дружину?
— Звичайно!
— А вона вас?
— Ромена — віддана дружина. Заради мене вона зробить усе на світі.
У голосі його бринів щирий захват, але в адвоката настрій упав. Свідчення відданої дружини — чи викличе воно довіру?
— А ще хто-небудь бачив, як ви повертались о двадцятій на десяту? Служниця, наприклад?
— У нас немає служниці.
— Може, ви зустріли когось на вулиці, коли йшли додому?
— Знайомих не зустрів нікого. Частину шляху я проїхав автобусом. Може, кондуктор запам’ятав. Містер Мейгерн похитав головою.
— Отже, нема нікого, хто міг би підтвердити свідчення вашої дружини?
— Ні, але ж у цьому нема потреби.
— Боюся, потреба все ж таки є, — сказав містер Мейгерн. — А тепер ще одне запитання. Чи знала міс Френч, що ви одружені?
— Звичайно, знала.
— А проте ви ніколи не були в неї з дружиною. Чому?
Уперше в голосі Леонардо Воула прозвучала нерішучість:
— Ну… я навіть не знаю.
— А чи знаєте ви, що Джанет Маккензі твердить, ніби ЇЇ господиня вважала, що ви нежонатий і мала намір у майбутньому одружитися з вами?
Воул засміявся:
— Абсурд! Я на сорок років молодший за неї!
— Але факт залишається фактом, — сухо буркнув адвокат. — Отже, ваша дружина ніколи не зустрічалася з міс Френч?
— Ні… — знову затнувся Воул.
— Дозвольте мені зауважити, — сказав адвокат, — що я не зовсім розумію вашу позицію в цьому питанні.
Воул почервонів і якийсь час мовчав.
— Я щиро зізнаюся вам у всьому, — нарешті заговорив він. — Я був, як ви знаєте, у скрутному матеріальному становищі і сподівався, що міс Френч позичить мені грошей. Вона захопилася мною, проте її зовсім не цікавили деталі мого життя. З самого початку я зрозумів, що вона вважає, ніби ми з дружиною не ладнаємо і живемо не разом. Містере Мейгерн, мені потрібні були гроші, і я хотів добути їх для Ромени. Отож я нічого не пояснював, нічого не заперечував і дозволяв старій дамі думати все, що вона хоче. Вона згадувала про те, що має намір усиновити мене, але про одруження мови не виникало. То, мабуть, лише здогади Джанет.
— Оце все, що ви мені хотіли сказати?
— Оце й усе.
Чи була в словах обвинуваченого якась непевність? Адвокатові здалося, що була. Він підвівся й подав Леопардові руку.
— До побачення, містере Воул. — Він глянув на стражденне обличчя молодого чоловіка і заговорив бадьоро й піднесено. — Я вірю у вашу невинність, незважаючи на безліч фактів проти вас. Сподіваюся довести це і повністю вас виправдати.
Воул усміхнувся йому.
— Ви переконаєтеся, що з алібі все гаразд, — сказав він весело. І знову навряд чи помітив, що адвокат пустив його слова повз вуха.
— Ваша доля великою мірою залежить від свідчень Джанет Маккензі, — сказав містер Мейгерн. — А вона вас ненавидить. Принаймні в цьому сумніватися не доводиться.
— І чого б то їй ненавидіти мене? — спробував заперечити обвинувачений.
Адвокат скрушно похитав головою і вийшов з кімнати.
«Негайно до міс Воул», — подумав він. Містер Мейгерн був серйозно стурбований тим поворотом, якого набирала ця справа.
Подружжя Воулів мешкало у невеликому ветхому будиночку поблизу району Паддінгтон-Грін. Саме туди й поїхав містер Мейгерн.
Він подзвонив. Двері відчинила дебела, неохайна жінка, мабуть, поденна прибиральниця.
— Місіс Воул дома? Вона вже приїхала?
— Годину тому. Але не знаю, чи схоче вона вас прийняти.
— Якщо ви передасте їй мою візитну картку, — спокійно сказав містер Мейгерн, — я певен, вона мене прийме.