Свідок обвинувачення
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Переводчик: Надежда Хаецкая
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Свідок обвинувачення». Краткое содержание книги:
Жінка, ще з недовірою, подивилась на нього, втерла руки фартухом і взяла візитну картку. Гримнувши дверима перед самісіньким його носом, вона залишила його на ґанку.
Повернувшись через кілька хвилин, вона поглянула на гостя вже привітніше.
— Заходьте, будь ласка.
Вона провела його в невелику вітальню. Містер Мейгерн розглядав картину на стіні і здригнувся, раптом опинившись віч-на-віч із високою блідою жінкою, яка нечутно з’явилась перед ним.
— Містер Мейгерн? Ви адвокат мого чоловіка, так? Ви зараз від нього? Сідайте, будь ласка.
Тільки вона заговорила, він зрозумів, що місіс Воул — не англійка. Він уважно подивився на її вилицювате обличчя, на густе синювато-чорне волосся. Іноді вона робила якісь незвичні рухи руками. Не було сумніву, вона — іноземка. Дивна жінка — аж занадто спокійна. Настільки спокійна, що почуваєш себе перед нею якось ніяково. З першої миті містер Мейгерн зрозумів, що зустрів жінку непересічну.
— Шановна місіс Воул, — почав він, — зараз головне для вас — не занепасти духом…
Він замовк. Йому стало ясно, що Ромена Воул і не збирається занепадати духом. Вона була цілком спокійна, добре володіла собою.
— Розкажіть мені, будь ласка, все про цю справу, — повторила вона. — Я хочу знати навіть найстрашніше. — Вона помовчала, потім повторила трохи тихше, надавши своїм словам якогось особливого відтінку, якого адвокат не міг зрозуміти: — Я хочу знати найстрашніше.
Містер Мейгерн детально розповів про свою розмову з Леонардом Воулом. Вона слухала уважно, час від часу кивала головою.
— Розумію, — сказала вона, коли адвокат закінчив. — Він хоче, щоб я сказала, що того вечора він повернувся о двадцятій на десяту?
— Але ж він справді прийшов у цей час? — різко запитав містер Мейгерн.
— Річ не в цьому, — холодно відповіла вона. — Чи виправдають його, якщо я підтверджу це? Мені повірять?
Містер Мейгерн розгубився. Вона відразу докопалася до самої суті.
— Я хочу знати, чи досить буде моїх слів, — запитала вона. — Чи хто-небудь підтвердить мої свідчення?
В її поведінці відчувалось притлумлене хвилювання, яке викликало в Мейгерна неясне відчуття тривоги.
— Поки що інших свідків нема, — неохоче відповів він.
— Розумію, — сказала Ромена Воул. Хвилину-дві вона сиділа нерухомо. Ледь помітна посмішка торкнула її уста.
Передчуття тривоги в душі адвоката наростало.
— Місіс Воул… — почав він. — Я добре знаю, що відчуває людина за таких обставин…
— Невже? — здивувалася жінка. — Цікаво.
— За таких обставин…
— За таких обставин я збираюся зіграти свою гру. Він збентежено глянув на неї.
— Але, шановна місіс Воул, ви дуже збуджені. Як любляча, вірна дружина…
— Як ви сказали? Він нерішуче повторив:
— Як любляча, вірна дружина… Ромена Воул ледь кивнула головою. Та сама дивна посмішка грала на її устах.
— Це він сказав вам, що я вірна й любляча дружина? — лагідно спитала вона. — О, звичайно, це сказав він! Які ж чоловіки дурні! Дурні, дурні, дурні…
Раптом вона встала. Уся напруженість атмосфери, яка від самого початку розмови гнітила адвоката, мовби сконцентрувалася в її словах.
— Я ненавиджу його, щоб ви знали! Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу! Я мрію побачити, як його повісять, а я дивитимусь на нього, аж поки він випустить дух!
Адвокат відсахнувся від неї — така ненависть палахкотіла в її очах.
Вона підступила до нього на крок і збуджено провадила:
— Може, я це й побачу. Припустімо, я скажу вам, що він повернувся того вечора не о двадцятій на десяту, а о двадцятій на одинадцяту? Ви кажете, він твердить, ніби нічого не знав про те, що гроші дістануться йому? А якщо я вам скажу, що він добре знав про це і вчинив убивство з єдиною метою одержати їх? Якщо я вам скажу, що того вечора він у всьому мені признався? Що на його піджаку була кров? Що тоді’ Припустімо, я встану на суді й усе це скажу?
Гі очі, здавалося, кидали йому виклик. Через силу приховуючи дедалі більшу розгубленість, адвокат спробував повернути розмову на рейки здорового глузду:
— Від вас ніхто не стане вимагати, щоб ви свідчили проти свого чоловіка…
— Він мені зовсім не чоловік! Ці слова так несподівано зірвалися з її уст, аж він подумав, що йому просто почулося.
— Пробачте, я…
— Він мені не чоловік!
Запала така тиша, що можна було почути, як муха пролетить.
— Я була актрисою у Відні. Мій чоловік живий, але він у божевільні. Через це ми не могли з Воулом одружитися. І дуже добре — тепер у мене руки розв’язані. — І вона гордо скинула голову.
— Я хочу дізнатись від вас лиш одне, — сказав містер Мейгерн. Йому вдалося зберегти, як завжди спокій і незворушний вираз. — Чому ви так озлоблені на Леонарда Воула?