Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Рука з вузлуватими пальцями простяглася через його плече, пальці схопили гривну недбало, наче це був не витвір мистецтва, а дешева бронзова обручка. Агал озирнунся й відразу знітився — Скіпур дивився на нього насмішкувато. Він підкинув гривну на долоні й подав Агалові.

— То скільки? — перепитав у етруска.

Рудобородий мав метке око. Правда, Скіпур майже нічим не виділявся серед інших скіфів, які походжали базаром, — така ж лляна сорочка й повстяний капелюх, але золоті піхви акінака з зображенням грифона привернули увагу етруска, а хто, крім скіфського царя, який вчора прибув до Ольвії, міг мати такі піхви? І купець, схилившись поштиво, назвав подвійну ціну.

Агал аж зойкнув од несподіванки, та Скіпур стиснув його плече і. не кажучи ні слова, кинув етрускові золоті монети. Той жадібно схопив їх і вклонився низько — не кожного дня фортуна так ласкава до тебе.

Купець загорнув гривну в червону тканину, Скіпур простягнув її Агалові, мовив:

— Заховай, може, вона тобі знадобиться ще й сьогодні.

Хлопець зиркнув здивовано, але Скіпур нічого більше не пояснив. Він одразу забув про коштовну прикрасу чи вдав, що забув, повернувся і попрямував до краю базару, де слуги тримали коней.

Агал легко скочив на буланого жеребця, стиснув ногами його боки, з радістю відчуваючи, як одразу заграв під ним кінь. Давно не їздив верхи, і тепер якесь дивне почуття охопило його, наче він злився з буланим, став кентавром. Про цих дивних коней-людей йому розповідали греки, кентаври жили десь далеко в спекотних краях за морем, Агал мріяв зустрітися з ними, але скільки чудес існує на світі, і тільки герої та обранці долі можуть побачити їх!..

Жеребець став дибки, певно, тварина відчула настрій вершника, бо заіржала голосно й відразу пішла легко й невимушено, здавалося, навіть не торкалася копитами глинистого твердого грунту.

Агал притримав коня: негоже йому випереджати царя, але Скіпур махнув рукою, і хлопець пустив буланого вгору по схилу горба. Жеребець могутніми грудьми розсував високу траву, наче стелився по ній, плив степовим травостоєм, Агал розпластався на широкій спині, з насолодою вдихав гострий запах кінського поту, і бур’янові стебла хвицяли його по колінах.

Вони перескочили через горб і спустилися знову на дорогу. Навколо Ольвії всюди були дороги, вони обплутали місто, як павучі тенета, вдень тут ніколи не вщухав рух, і тонка заволока пилу завжди висіла над містом.

Агал дочекався Скіпура. Цар не поспішав, чекати довелося довго, жеребець нетерпляче переступав з йоги на ногу, все поривався знову перейти на чвал, та Агал міцно тримав вуздечку, прикрашену срібними бляшками, і кінь дивився на нього лютим оком.