Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Проте, читаючи Авсонія, чиє досить об’ємне однотомне зібрання творів збереглось до наших днів, ми практично не зауважуємо назрівання цих катаклізмів: як і варто було сподіватися, поетичний світ поета, який, як ніхто інший, належав до класичної шкільної риторичної традиції, переважно сконструйований на матеріалі авторів золотого віку та інших давніх класиків.
Авсоній — автор переважно малих форм. Більшість його поезій — це різного роду епіграми, часто безпосередньо взоровані на конкретні грецькі чи римські зразки. Серед іншого він написав цикл епітафій на героїв троянської війни, які є зразком одного з типових шкільних жанрів — тексту на задану міфічну тему.
Авсоній, чиї твори не визначаються ні особливою глибиною, ні ориґінальністю, все ж залишив і справжні поетичні перлини. Серед них надзвичайно тепла лірична ідилія «Садиба» й один з найцікавіших його творів — цикл «Перебіг дня», в якому автор у дуже живих, яскравих побутових картинах змальовує свої заняття впродовж дня, демонструючи водночас і віртуозність версифікатора (зокрема, звертає на себе увагу метричне багатство циклу), і поетичну вченість (сповнюючи текст відвертими і прихованими ремінісценціями з класичних авторів). Про те, що надворі вже народжується християнська епоха, нагадує нам молитва до триєдиного християнського Бога з цього ж таки циклу, яка показує, що Авсоній, очевидно, вже християнин. Що, зрештою, ніяк не дисонує з тим, що його художній світ все ще переважно традиційно «поганський»: як уже було сказано, на предметному рівні настрої сучасного Авсонієві світу не надто вплинули на його поезію.
З більших творів Авсонія заслуженою славою користувалась невелика «каталогічна» поема «Мозелла», у якій поет яскраво і «вчено» описує ріку Мозель (у сучасній Німеччині). Проте, переклад «Мозелли», як і решти творів Авсонієвого корпусу, залишається справою майбутнього.
Якщо придворне і доволі високе державне становище Авсонія загалом не надто вплинуло на його поезію — у своїй творчості він лишився ритором і шкільним поетом, — то молодий грек, який з'явився при імператорському дворі в останні дні Авсонієвого життя, став класичним придворним поетом.
Йдеться про Клавдія Клавдіана, грека з єгипетської Александрії, «останнього великого римського поета». Клавдіан починав писати рідною мовою. У так званій «Грецькій антології» збереглось декілька його епіграм, до наших днів дійшли й фраґменти його грецької поеми (та її латинського перекладу) «Гігантомахія». Але основний його доробок — пов'язаний з імператорським двором — вже латиномовний.
Ми не знаємо, коли Клавдіан народився і коли помер. Але, писана на актуальні політичні теми, його поезія дозволяє доволі точно датувати час його активної творчості — коротке десятиліття між 395 і 404 роками.
Після смерті Феодосія (395 p.), імперію було знову розділено — між його юними синами: одинадцятирічний Гонорій став імператором західної римської імперії, а вісімнадцятирічний Аркадій («перший візантійський імператор») — східної. Зрозуміло, що реальної влади вони не мали. При Аркадієві спочатку регентом був впливовий префект Сходу Флавій Руфин, а з кінця 395 p., коли того було вбито, першою особою держави став придворний євнух Евтропій (до своєї загибелі у 399 p.). На заході роль регента виконував полководець Феодосія — напіввандал Стиліхон (до 408 p., коли його було страчено за звинуваченням у змові з варварами).
Клавдіан творив у драматичний період історії імперії. Як писали давніші історики, у той час були зруйновані бар’єри, що так довго розділяли «дикі і цивілізовані народи». Варвари починали господарювати у провінціях імперії, а східний і західний двори, здавалось, більше переймалися боротьбою між собою, ніж із зовнішнім ворогом, якого, до того ж, часто використовували один проти одного, від чого тільки зростала могутність варварів — майбутніх володарів Європи.