Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Боецій походив з давнього римського сенаторського роду. Вже у молодому віці він здобуває славу універсального вченого. Серед іншого, Боецій перекладає латиною спадщину Платона, Арістотеля, Архімеда, Евкліда, Птолемея (згодом Західна Європа середніх віків буде знайомитись з грецькою філософією саме за перекладами й іншими працями Боеція — знову автор нашої доби стає «ретранслятором» античності для середньовіччя). Вдається Боецію зробити і блискучу політичну кар’єру. Ми не знаємо деталей його біографії, але відомо, що вже в юності він стає сенатором, у 510 р. застаємо його консулом, а у 522 р. він отримує найвищу посаду в Теодоріховому королівстві — «магістра служб», фактично, «першого міністра». Але довго займати цю посаду йому не судилось. Вже наступного року Боецій стає жертвою дрібних інтриг на тлі великої політики. Його звинувачують у таємних зв’язках зі східним двором (Теодоріх на той час перебував у конфлікті з Константинополем) і «за державну зраду» ув’язнюють, а згодом і страчують.
Саме під час ув’язнення Боецій написав свою найзнаменитішу працю «Розрада від Філософії», у якій проявив себе не лише блискучим «життєвим» філософом у сенеківському дусі, але й тонким філософським ліриком: трактат побудовано на чергуванні прозових і поетичних частин. Звертає на себе увагу незвичне для епохи метричне багатство цих поезій. Добірку їх пропонуємо в антології.
Знався з Боецієм «останній римський елегік» Максиміан. Принаймні, про це він сам пише в одній зі своїх елегій. Про нього відомо дуже мало. Вся інформація (і та — малодостовірна) — з його власних текстів: звідси дізнаємося, що він етруського походження, мешкав у Римі, а у старшому віці їздив з посольством до Константинополя. Збереглись його елегії, знову ж таки, завдяки школі — незважаючи на часом доволі відверті еротичні місця, Максиміан був серед шкільних авторів. Очевидно, цей статус йому забезпечили хороший класичний стиль і легкість вірша. Максиміан писав у традиціях римської елегії епохи Авґуста, але його ліричний герой — не традиційний юний коханець: подібно до того, як Клавдіан створив «старечий» варіант сільської ідилії, так і Максиміан ліричного героя своєї елегії вивів у вже похилому віці — з відповідними настроями і новими мотивами. В антології перекладено другу з шести відомих нам Максиміанових елегій.
Якщо три автори срібного віку є свого роду прологом до нашої антології, то її найпізніший поет Алкуїн (бл. 735—804) — ніби епілог. Життя цього ключового діяча «Каролінзького відродження» виходить далеко за межі античності. Дві з половиною сотні років відділяють його від Боеція. За століття, що минули, до влади в Європі прийшли інші господарі, інші держави, колишні «варвари» ставали «культурними» народами. Надворі — «середньовіччя». Але стара антична цивілізація, властиво, нікуди не зникла. Європейська література залишається латинською, антична вченість панує у школах; франкський король Карл Великий відкриває їх по всій своїй державі. При монастирях старанно зберігають і переписують те, що залишилось з античного спадку — щоб на цьому вчитися і передати наступникам[11]. А самого Карла Папа римський проголошує «імператором римлян». Золотий вік античності відлунює у середньовічній цивілізації так само, як відлунював у «пізній античності». Цивілізація не загинула. Колись Горацій писав, що римляни підкорили греків військовою силою, але самих їх скорила грецька культура. Через сотні років по тому історія повторилась, і тепер скорений Рим підкорював своїх завойовників — «диких» варварів.
З Алкуїна тут вміщено лише один текст — «Суперечка весни з зимою». Свого часу він опинився у середньовічних рукописах серед загалом пізньолатинської поезії. Тому філологи XIX ст. вважали його текстом невідомого пізньолатинського автора. Це й нам дало формальний привід вмістити його до нашої антології. Тим більше, що за духом своїм він дуже пасує до поезії пізньої античності. Це одна з перлин латинської поезії, писана у традиціях старих буколічних змагань і пізніших шкільних контроверсій.
У той час, коли в Італії короля Теодоріха тривало «остґотське відродження» і творив Боецій, у колишній римській провінції Африка[12] панували вандали. Ще століття перед тим (на поч. V ст.) вони спустошували Ґаллію, чим, зокрема, змусили повернутися на батьківщину вже знайомого нам Рутілія Намаціана. Згодом вандали вторглися в Іспанію, а звідти перебралися у Північну Африку, і вже у 439 р. створили вандальське королівство зі столицею у давньому Карфагені, яке стало їм базою і для періодичних набігів на Італію, у ході яких, зокрема, і відбулося сумнозвісне взяття Риму в 455 році.
11
До речі, саме роботі збирачів і переписувачів доби каролінзького відродження ми завдячуємо збереженням багатьох безцінних текстів античних авторів. Часто саме рукописи того часу виявляються найдавнішими зі збережених.
12
Сучасний Туніс.