Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
Дівчина повернула голову в його бік.
— А що стосується решти десяти зливків, то завдяки цьому золотові всі жителі Віскоса до кінця днів своїх спекалися б необхідності працювати, — продовжував чужоземець. — Я не прохав тебе закидати злитки землею, бо маю намір переховати їх до іншого місця, про яке знатиму тільки я сам. Я волію, щоб ти, коли повернешся до міста, розповіла усім, що бачила це золото і що я готовий вручити його людям. Але є одна умова: вони мусять вчинити таке, про що ніколи й помислити не наважувалися.
— Наприклад.
— Прикладів наводити не стану, а просто скажу: я бажаю, щоб вони переступили заповідь «Не убий».
— Що? — мало не скрикнула Шанталь.
— Те, що чуєш. Я бажаю, щоб вони вчинили злочин.
Раптом він помітив, що тіло в дівчини напружилося, і зрозумів, що будь-якої миті та може підхопитися й піти, не дослухавши його до кінця. Слід поквапитися, аби розповісти їй про весь свій задум.
— Я даю їм тиждень строку. Якщо до завершення сьомої доби когось із мешканців Віскоса, байдуже кого, — ні на що не годного кволого дідугана, чи когось невиліковно хворого, чи дурника-недоумка, з яким купа клопоту, — буде знайдено вбитим, то я віддам золото вашому містові й зроблю висновок, що всі ми обтяжені злом. Якщо ж ти викрадеш зливок, а Віскос спроможеться подолати спокусу, або трапиться навпаки, — це впевнить мене в тім, що є на світі й погані, й добрі люди, та заразом і поставить у скрутне становище, оскільки означатиме духовну боротьбу з непередбачуваним результатом, — адже перемогу може одержати й та, й інша сторона. Ти ж бо сама віриш у Бога, у життя духу, у битву між янголами та демонами?
Шанталь нічого не відповіла, і він відчув, що ризикує: запитання недоречне — дівчина може просто повернутися до нього спиною й дременути, не дослухавши. Отже, годі іронізувати, настав час переходити прямо до справи.
— Та якщо мені доведеться полишити Віскос разом з усіма одинадцятьма зливками, це означатиме: все, у що я прагнув вірити, виявилося неправдою. Я помру, одержавши саме ту відповідь, якої мені одержувати не хотілося, бо життя було б для мене більш прийнятним, якби з’ясувалося, що я мав рацію й міг пересвідчитися в тому, що у світі панує зло.
«Хай навіть при цьому я страждав би як і раніше, та, коли страждають усі, біль терпіти легше. Але якщо переживати великі трагедії призначено лише декому з нас, то виходить, у задумі Творця і його творінні щось не так».
Очі Шанталь були повні сліз, проте, зібравши всі сили, вона опанувала собою:
— Навіщо ви задумали таке? Чому обрали для цього мій Віскос?
— Справа навіть не в тобі й не в твоєму містечку, — я думаю лише про себе, бо в історії однієї людини міститься історія всього людства. Я бажаю знати, добрі ми чи злі. Якщо добрі, виходить, Бог — справедливий і простить мені все, що я накоїв: простить мені те зло, що я бажав лиходіям, які намагалися занапастити мене, простить ті хибні рішення, які приймав у найважливіші хвилини свого життя, і ту пропозицію, яку я зробив тобі п’ять хвилин тому. Простить, тому що це Він підштовхнув мене на порочний шлях.
«Ну а якщо ж ми злі, тоді все дозволено, і я ніколи не вчиняв ніяких хибних кроків, і всі ми вже приречені, і все, що робимо в земному нашому житті, особливої ваги не має, бо порятунок від загробних мук не залежить ні від дум людських, ні від діянь».
Перш ніж Шанталь утекла, він устиг додати:
— Може статися й так, що ти вирішиш не мати зі мною справи. Але тоді я сам розповім усім, що дав тобі можливість допомогти мешканцям Віскоса, а ти нею знехтувала. Я сам запропоную їм те саме, що пропонував тобі. І коли вже вони вирішать убити когось, то, цілком імовірно, жертвою станеш саме ти.
***
Мешканці Віскоса швидко вивідали звички чужоземця: він прокидався рано, випивав горнятко міцнючої кави й відправлявся блукати навколишніми горами, анітрохи не переймаючись дощем, що як зарядив з другого дня його перебування в містечку, так і лив майже безперервно, час від часу замерзаючи на льоту й перетворюючись на сніг. Чужоземець ніколи не обідав і мав звичай, повернувшись у другій половині дня до готелю, зачинятися в себе в номері, та, як усі думали, вкладатися спати.
Надвечір чужоземець знову виходив на променад, але тепер уже — в околицях містечка. Він завше першим з’являвся в ресторані, безпомильно умів вибрати найвишуканішу страву, і, слід зауважити, керувався при цьому не ціною, замовляв найліпше вино, — а найліпше зовсім не доконче означає «найдорожче», потім запалював і йшов до шинку, де помалу заводив приятельські стосунки з місцевими завсідниками як серед чоловіків, так і серед жінок.