Дерево, що росте в мені

Марія Кіндратівна співчутливо похилитала головою, мов надламаним квітковим пуп’янком, а Сава змовчав, пережовуючи м’якуш білого хліба.

— То так, Саво, хоб ти знав, нервові зриви закінчуються, — зирнув на юнака чоловік. — Хоб ти знав, що вміти втримати себе в руках — то велике діло! Але не завше те виходить. Яким крепким, здоровим не був би чоловічисько, є така сила, що підкошує його, як ото серп натину[5], враз, огулом[6], ач, і нема ніг! Ач, і лежиш, як каліка. Але біда не в ногах, Саво, біда в тому, що підводитися не хочеш, розумієш? — сумно глянув на хлопця.

— Щось ви загадками говорите, дядьку Миколо, — відповів юнак.

— Які там загадки, поживеш — побачиш, тоді згадаєш дядька бородатого, — продовжив слабий неясну балаканину.

— Так-так, у нас колись сусід так само ходив-ходив, а потім раз — і інсульт, два — і спаралізувало, — підтримала розмову Марія Кіндратівна.

Але чоловіки сказане нею пропустили повз вуха. Авжеж, дядько Микола глибше копнув своїми думами-казаннями, та жінці того не зрозуміти — прочиталося в їхніх поглядах.

— Видно, вельми дорогим для вас було те, що отак-во скосило, ще й одібрало бажання підводитися, — Сава вирішив не переривати цікавої балачки. Бо раніше цей сивий дядько розповідав хіба байки про сільські трапунки та пертурбації. А цього разу те, що сказав, нема сумніву, стосувалося його особисто і було вельми важливим.

— Я, Саво, втратив найдорожче, я свою єдину дитинку не вберіг, — на диво хутко став відкриватися сивочубий чолов’яга. — Малесенька вона була, така, як ото ваша Настя, — звернувся до повнолицьої пані Марії. — Три роки мала. Пташечка моя, Галочка. Пізньої осені те було. Я листя вигрібав у садку, а вона, доця моя, квіточка найхоріщенька[7], коло мене крутилася. Бігала, гралася, човгала оранжевими чобітками, сухолист носаками підкидала… Як тепер бачу, — скривився, поквапними слізьми без грама сорому вмився. — Я й не помітив, коли вона з-перед очей згубилася. А як спохватився… Ой-ой… — Недужий розповідач укотре відразливо шморгнув носом і по-дитячому голосно захлипав.