Дерево, що росте в мені

Вийшла надвір, наблизилася до татка, що саме ступив на обійстя.

Чеся вмент зчудувалася, адже татко, тоді ще зовсім чужий для неї дядько, гой, який високий був! А мамка проти нього, як та пташка, дрібна… Торкнулася його руки здоровезної, він присів ураз. Подзьобав пучками довгих пальців її личко, поцілував скупо в чоло. А врешті пірнув носом у штурмак[20] мамчин, волосся попід ним став чутно винюхувати, очі ще ширше вирячувати.

— У-ум, — вдихнув глибоко і з насолодою, — моя улюблена пом’ятуха з часничком, — дивне мовив.

— Товкачі, — виправила його мамка. — В нас твою пом’ятуху товкачами називають, — усміхнулася.

Чогось одразу про картопляне пюре вони заговорили.

Чеська хихикнула.

Він відсахнувся.

— Дівчинка? То вона? — спитав тихо.

Чеся, втім, добре розчула його низький, як у місцевого диякона, голос.

Мамка ствердно захитала головою, собі мовивши ледь чутно:

— Вона.

І якось так осонцено, бо зі щастям на обличчі, заплакала.

— Чеславо! — за мить крикнула, кривого змокрілого виразу не змінюючи.

— Шо? — прошипіла мала, за стовбур груші ще більше ховаючись.

— Ходи сюди, квітю люба, — ніжно покликала мамка.

Чеся не рухалася і зі сліпого гостя очей не зводила.

— Чеслава? Ти справді її так назвала? — запитав він. Видно було — не на жарт здивувався.

Мамка знову затрясла штурмаком. Та він же того не бачив. Вона тоді муркнула:

— Угу.

— Ярко, чудо ти, ну чесне слово! — притиснув мамку до себе й широко заскалився.

Мамка й собі обвила руками таткову шию, дрібними долоньками поплескала його по дебелій спині й урешті дзвінко захихотіла.

— Я ж тобі казала, що так зроблю! Казала, що ніколи чесного слова здуру не даю, — відповіла.

— Доцю, а підійди-но до татка, — врешті мовив чоловік.

І Чеся звалилася долу. Впала так зненацька, як те роблять доспілі яблука в садку. Чогось ноги підкосилися, й гепнулося дівча побіч груші, не знаючи, як і підвестися.

Ярина миттю підскочила до неї, допомогла хутчіш встати.

— Доню, квітю моя люба, наш татко приїхав, гой! — схвильовано прошепотіла малій на вухо, обійняла міцно, крепко так стиснула, а тоді повела до гостя довгожданого.

Мамка доти рідко про татка споминала. Хіба розказувала, що гарний дуже і добрий, як баба Секлетка. І що приїде він до них неодмінно. І любитиме свою доню. Мамка те відчувала. І мовчки собі чекала.

І дочекалася.

Татко найперше торкнувся Чеславиної щоки. Правої. Там, де біля вушка пресолодкою шоколадною цукеркою, як казала мамка, красувалася її родимка. Лише так вона називала Чесину вроджену плямку. А донька й собі вірила, що її родимка солодка. Щоправда, відчути той предобрий смак зможе лише той, хто покохає Чесю всім серцем, — так мамка колись сказала. Доня, звісно, прийняла те на віру.