Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Віце-президент фірми, двадцятитрирічний Віктор Куц, перелякався не на жарт, коли його, одного з потерпілих, загребли в УБОЗ, вдягли наручники, завели в камеру і звеліли розповісти, хто брав участь у нападі на «Драко» та подвійному вбивстві.
— Для чого стріляти, відморозки довбані? — кричав майор Калита, роблячи страшне обличчя. — Вас же, суки, явно більше було, просто дайте по головах, зв’яжіть, коли вже сверблять руки — по ногах шмаляйте! Ні, вони тепер усі грамотні, вони відразу в голову цілять!
— Ми тут ні до чого! — репетував у відповідь напуджений Куц, чітко уявивши для себе перспективу опинитися за ґратами, причому — ні за що, виключно через ментівську забаганку. — Ми нічого не робили!
— «Ви» — це хто? Ти з Русланом чи інша братва?
— Яка братва, па-ане майо-ор!
— Ти не панькайся тут, громадянине Куц, не панькайся. З такими, як ви, у нас розмова одна. Тому колися краще, немає в тебе вибору.
— Мені немає в чому колотися! — Вітька Куц, у якого ще зранку була коханка, відчув сльози на щоках, захлюпав носом, став гидким сам собі. — Я нікого не вбивав!
— А що ти робив? Звідки тоді у вас крадені компи?
— Купили! Купили ми їх!
— У кого купили, як звати, адреса, телефон?
— Цим Руслан займався! Я знав, усі знали, але ці справи Микита сам вів, особисто!
За десять хвилин оперативники вислухали цікаву історію. Колишні однокласники вирішили закрутити невеличкий власний бізнес. Але вони не єдині в Слобожанську, хто продавав комп'ютери і надавав різні технічні послуги. За кілька тижнів до нового року Руслан Микитенко поставив Куца до відома: відтепер вони будуть скуповувати техніку менше, ніж за половину її реальної вартості. Партії невеличкі, розрахунок готівкою, а реалізувати все це вони зможуть без проблем. Адже можна призначати ціни нижчі, аніж будь-хто інший. Нехай навіть на десять чи двадцять баксів, але — реально нижчі. Від партнера Микита так само не приховував походження цього товару — він крадений. Тому бухгалтерці доведеться трошки напружитися, аби легалізувати покупки в документах, котрі регулярно перевіряє податкова. Куц переконував убозівців, що не хотів мати з усім цим справу, валив усе на Микитенка, та операм мало в таке вірилося. Після всього, що вони почули, вимальовувалася перспективна версія.
Ніхто Руслана Микитенка не викрадав, тим більше — не вбивав. Мабуть, відчув смажене, тому зімітував крадіжку у власному офісі, заодно забрав звідти якусь невеличку суму готівки і спробував утекти й залягти на дно. Подібні випадки трапляються. Свідчення вахтерки при вході в гуртожиток навіть підтвердили прямий зв'язок президента фірми з бандитами, котрі напали на «Драко» та інші фірми. На початку дев’ятої ранку вона бачила трьох молодиків з великими сумками. «До „Евеко“», — попередили вони на ходу, і жінка кивнула. Туди часто ходив народ, заносили-виносили сумки, життя фірмачів пенсіонерку цікавило дуже мало. Калита розсудив просто: Микита — спільник грабіжників, барига-перекупник, скуповувач краденого, тому попросив їх обікрасти власний офіс, аби не світитися зайвий раз, бо вахтерка його знає. А так зник безвісти — і по всьому.
Куц, старанно даючи свідчення, не знав, що в інших камерах подібну розмову проводять з нечисленними працівниками їхньої з Микитою фірми. Зв’язок із розбійницьким нападом на «Драко», можна сказати, доведено, але вся ця весела компанія цілком могла особисто брати участь у вбивстві двох охоронців. Дуже зручно, переконував себе та інших майор Калита: спочатку створили контору, під дахом якої можна легально реалізувати крадене, а потім почали красти. Хоча й не схожі хлопці на вбивць — але покажіть того, хто на вбивцю справді схожий! Коли орієнтуватися на статистів, котрі грають у кіно бритоголових «биків», половину оперативного складу місцевої «шістки» можна затримувати для встановлення особи та за підозрою в скоєнні злочину просто так, на вулиці, за саму лише зовнішність.
Бухгалтерку допитували в кабінеті. Вона не опиралася довго, визнала — справді знала, що на «Евеко» не розрізняли легальний та нелегальний бізнес. Але вона не знала напевно, що в офісі обертається крадена техніка, платили хлопці вчасно, документи в неї особисто завжди в порядку. Зрештою, хто тепер бодай на дещицю не порушує чинні закони? Вогнепальної зброї ані в Микитенка, ані в Куца вона жодного разу не бачила. На тих, хто приходив у справах, просто не звертала уваги.