Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Нічого трагічного в тому, що віце-президент запізнювався на роботу ранком у понеділок, не було. Руслан, президент, уже повинен приїхати. А це означає, що офіс відчинено й решта працівників уже на робочих місцях. Якщо він з якихось причин так само затримується, доведеться людям цілувати замок і чекати, поки приїде хтось з ключем.
Ключів від офісу, складської кімнати та сейфу було лише два комплекти. Один у Руслана, другий у Куца. Так спокійніше. Не те щоб віце-президент надто переймався фактом, що під зачиненими дверима на нього можуть чекати люди. Таке траплялося вже не вперше, ніхто ні слова не сказав, хоча, приміром, бухгалтерка старша від керівників фірми «Евеко» років на десять. Куц поспішав на роботу, бо сподівався застати там Руслана і поділитися з ним враженнями від нинішньої ночі. Тепер у нього є коханка, а Русик далі бігає по дешевих повіях, та ще й озирається, аби знайомих не зустріти. Слобожанськ — місто маленьке, неохота з дружиною сваритися. У них, здається, і так останнім часом не все гаразд, а зайвих проблем Руслан ще зі школи намагався уникати. Якщо Вітька Куц міг просто прогуляти уроки й отримати за це прочухана вдома та догану в школі, то Руслан Микитенко, котрого називали в класі Микитою, сповнений бажанням не йти до школи, вигадував собі хворобу чи іншу поважну причину. За будь-яких обставин прогул відбувався, і єдина проблема, яку мусив вирішити Микита, — легалізація власного прогулу. Натомість його друг Вітька Куц тікав з уроків без жодних причин.
Через те Микита — президент фірми, а Куц — віце-президент.
Зате у віце-президента є справжнісінька коханка, а в президента — хрін у кишені.
Годинник показував половину десятої ранку, коли «Жигулі» Куца зупинилися біля гуртожитку, де два відремонтованих нижніх поверхи здавали під офіси різним маленьким фірмам. «Евеко» винаймала дві кімнати на третьому поверсі. В одній розміщувався власне офіс, іншу використовували як склад. Їм та сусідам, квартирній агенції «Хаус», не пощастило. Просто над ними жили люди, котрі періодично засмічували каналізацію, тому офіси заливало приблизно раз на три місяці. Примусити аборигенів гуртожитку робити ремонт не міг навіть комендант — саме з його ініціативи з двох поверхів відселили народ, аби здавати їх під офіси підприємцям. Тому доводилося ліквідовувати сліди патьоків власними силами і за власні кошти. Перебиратися в інше місце попри це підприємці не бажали: орендна плата їх більш ніж влаштовувала.
Прожогом пробігши повз мовчазну бабусю в кабінці вахтера, Куц мало не злетів на третій поверх і, вгледівши бухгалтерку та обох комп'ютерників, прокричав на весь коридор:
— Соррі, соррі, через центр не проїхати, бл-лін! Микитенка нема?
— Чого б ми тут стояли? — бухгалтерка дивилася на віце-президента з докором.
— Кажу ж вам — соррі! Понеділок, самі розумієте, — говорячи так, Куц відсторонив жінку, витягнув з кишені в’язку ключів, легко відчинив верхній та нижній замки броньованих дверей, перший ступнув усередину. І вкляк на місці.
На всіх п’яти столах, де ще в п’ятницю стояли комп'ютери, тепер залишилися тільки колонки. Телефонного і факсового апаратів так само не було. Дверцята сейфу розчахнуті, на підлозі — купа паперів.
— Отак, — почув Куц за спиною голос одного з комп’ютерників. — Схоже на евакуацію.