Останній діамант міледі

…Влада не знала, хто її справжні батьки. Прийомні мама з татом удочерили її в неповних десять місяців. У дванадцять років вона вже знала, що вони не рідні. Батьки вирішили не робити з цього таємниці: повільно, рік за роком, вони готували дівчинку до неприємної звістки, адже краще дізнатися про це у власній родині, ніж із вуст зловтішних доброзичливців. І Влада не дуже засмутилася. Їй закортіло бути для батьків найкращою, найслухнянішою дівчинкою у світі. Тим більше, що майже одразу після тривалої епопеї з удочерінням мати, яка давно втратила надію на власну дитину, несподівано завагітніла. Лікарка пояснила це дуже просто: нерідко трапляється, що жінка, яка пройшла усі мислимі й немислимі курси лікування, втративши останню надію, розслабляється, припиняє цей марний марафон у гонитві за хоча б однією здоровою яйцеклітиною й… вагітніє. Так сталося і з мамою. Влада розуміла, що батьки могли б спокійнісінько віддати її назад, але мати сказала: «Ця дитина принесла нам надію. Вона — наша!» І це була правда. Владу і Жанну батьки любили однаково.

Владі навіть здавалося, що вони до неї уважніші. Те, за що Жанну лаяли, їй легко миналося. І Влада жаліла сестру. Вона ніколи не вважала себе красивішою. Точніше — не наважувалася так вважати. Особливо після того, як, побачивши дівчаток у дворі, сусідка сказала мамі: «І в кого вдалася Владка? Начувайтесь, відбиватиме у Жанки всіх кавалерів!» І Влада просто не могла собі дозволити бути вродливішою за сестру. Завжди туго стягувала волосся на потилиці, не фарбувалася й не робила макіяжу. Щоправда, Жанна також не любила усіх цих дамських штучок. Смаки і погляди були у них майже однакові.

І коли дев’ятнадцятирічна Жанна вперше привела додому Макса, Владі перехопило подих: цей худорлявий юнак з довгими пальцями та витонченим нервовим обличчям міг би дати сенс її життю. Але в ту ж мить вона так само чітко усвідомила й те, що цього не станеться ніколи. Що її призначення — бути йому сестрою. А коли батьки вирішили жити в селі, взяла на себе місію домогосподарки.

Вона любила їх обох, більше того — з часом вона змирилася і почала любити саму їхню любов. Ця друга любов виявилася сильнішою, ніж почуття до кожного з цієї пари — окремо. І тепер, коли трапилося нещастя, Влада відчувала, що для повноцінності своєї любові не вистачає її другого учасника — Жанни. Її любов втратила одне крило…

…Дописавши листа батькам й старанно заклеївши його, Влада замислилася. Що вона насправді зробила, аби знайти сестру — живою чи мертвою? Дала собі клятву? Увесь час квапила слідчого? Усе це так, а що зробила сама?

Було вже пізно. Влада прилягла на диван, загорнулась у плед і відчула під своїм ліктем жорсткий жмут паперу. Чергове творіння Макса! Вона про нього зовсім забула… Долаючи сон, Влада увімкнула бра над головою. Треба почитати. Хоча б заради того, щоб знати, чи прогресує хвороба.

Вона із сумом згадала недавні часи, коли на Макса зненацька звалився успіх — його почали друкувати, запрошувати на телепередачі та вистежувати, аби взяти інтерв’ю чи сфотографувати у приватній обстановці. В одній із газет навіть з’явилася непристойна замітка про те, що молодий геній живе одразу із двома жінками. Але це був зворотний бік визнання.