Українські жінки у горнилі модернізації

Більша частина суто жіночих робіт виконувалась у межах садиби, переважно в домі, чоловічі ж обов’язки так чи інакше були пов’язані з перебуванням за межами оселі. У фольклорі чітко закріплено відповідні сфери відповідальності за жінкою і чоловіком: «Без господаря двір плаче, а без господині — хата», «За господарем тік плаче, а за господинею — піч», «Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по коморі». По суті, дім був цілим світом жінки: саме тут минала більша частина її повсякденного життя та відбувалися значущі події. Докладний огляд інтер’єру звичайної селянської хати засвідчує, що в домі практично не було чоловічих речей (за винятком хіба що одягу). Відтак вислів «Господиня три вугли в хаті тримає, а господар — лиш один» — це не просто метафора, але й віддзеркалення реального стану речей: дім був сферою майже виняткової компетенції жінки. Відсутність у домі жінки-господині призводила до того, що він втрачав свої функції осередку родинного життя та центру сімейного господарства: «Господиня дому — покрова всьому», «Без хазяйки хата плаче», «Без господині хата пустков смердить», «Хазяйкою дім стоїть», «Дім держиться не на землі, а на жінці», «Хата господинею красна». Піч, доступ до якої мала лише господиня, безумовно була втіленням жіночого начала в домі: її в приказках називають рідною матір’ю, що в незбагненний спосіб пов’язана з долею та здоров’ям мешканців дому. Залучення печі у ключові моменти родильного, весільного та поховального обрядів, її роль у практиках господарської і лікувальної магії, особливо шанобливе ставлення до неї у повсякденному житті доводять, що ще у дохристиянській традиції вона мала високий сакральний статус, її вважали одним з духовних осередків житла.

З-посеред особливо значущих предметів жіночої субкультури варто виокремити скриню, що становила недоторканну і неподільну власність господині дому, яку передавали у спадок суто по жіночій лінії. У скрині зберігались тільки особисті речі жінки і те майно, що успадковувалось від матері до дочки, втілюючи рештки архаїчної матрилінійності родоводу. Саме за вмістом скрині в народі звично оцінювали і саму господиню: «Добра господиня, коли повна скриня». Завдяки особливостям використання під час весільного ритуалу, орнаментиці оздоблення та зберіганню в скрині предметів жіночої магії скриня до того ж мала потужний символічний статус.

У господарській царині жінка користувалась практично повною самостійністю: чоловік змушений був цілковито довіряти їй, фізично не маючи можливості контролювати все господарство. Розподіл праці і, відповідно, господарських сфер призвів до того, що українські чоловіки практично ніколи не втручалися у справи жінок. Це призвело до виникнення й утвердження певних економічних прав жінки у подружжі. Зазвичай жінка розпоряджалася більшою кількістю продуктів господарства, аніж чоловік. У деяких регіонах (зокрема на Поліссі) саме в жінки-хазяйки були ключі від господарських приміщень, де зберігалися продовольчі запаси сім’ї.