Сховай мене від темряви
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сховай мене від темряви». Краткое содержание книги:
Щоб розібратися в цій ситуації, Поліна звертається до магії. За її допомогою, вона проживає своє минуле життя. Дівчина дізнається, що давним — давно, за часів Полянів, вона була донькою голови племені. ЇЇ наречений — Стриба, намагається відстояти їх кохання перед Серафимом. Янгол має намір сам одружитися з дівчиною. Однак, врода Поліни сяйнула навіть до пекла, і Пан, володар темного світу, зав’язує вузли долі так, що Поліна повинна обрати між чоловіками. Проте її вибір стає трагічним для всіх учасників, окрім Пана. Зло, за своєю звичкою, лише відходить в бік, на деякий час, щоб з’явитися в усьому своєму темному сяйві…
— Покладіть руки долонями вниз. — Пролунав з якогось кута голос. Я здригнулася від несподіванки. Процедура перевірки була незмінною. Втім я ніяк не могла звикнути до Вартових. А саме їх любові до містицизму, навіюванню таємничого. На поверхні столу з’явилися блакитні контури рук, на які я поклала свої. Пройшло декілька хвилин, перш ніш голос сказав: «Дякую. Можете забирати руки». Володар низького баритону з’явився просто нізвідки.
— Мене звати Арман. Сьогодні я ваш інспектор. — Арман окрім циганського імені, володів і циганською зовнішністю, в найкращих традиціях цього народу. Його чорне волосся було зачесане назад, відкриваючи великий лоб. Густі широкі брова обрамляли темні великі очі. Пухлі губи надавали обличчю по-дитячому ображеного виразу. Він був високим і товстеньким. Поли піджака ледве сходилися на величенькому животі. — Дайте мені свої руки.
— Він довго вдивлявся в лінії моєї долоні. Потім поклав руку на потилицю і заплющив очі. — У вас болять лікті, живіт і коліна. Чому? Я відчуваю там рани. — Очі при цьому він не розплющував.
— Я впала. — При цьому моя зрадницька ліва брова здригнулась вгору, так завжди було, коли я брехала. Але ж він про це не знав.
— Як це сталося?
— Я іноді бігаю. От і сталось. — А перед очима істота, яка тягла мене метрів 10.
— Вам потрібно бути обережніше. А що, якби ви впали та втратили свідомість? Я бачу, це сталося майже в сутінках. — От халепа, що він ще бачить?
— Т…так, — невпевнено сказала я. — Майже.
— Як це необачно. — Арман відкрив очі. — Ну добре, — він важко зітхнув. Добре?! От і все на що здатен екстрасенс? Я чула історії про їх здатність впізнавати все про людину, як тільки вона заходила до кабінету. Від них ніби нічого не можна було приховати. А на ділі, все інакше. Арман втомлено тер очі й позіхав, а я розгублено попрощалася. Майже коли я була на порозі Вартовий несподівано спитав: «Ви знаєте давньоукраїнський міф про Стрибога?» Я кивнула. «А давньогрецький про Персефону?» «Персефону?!»
— Знаю. — Тихо відповіла я.
— Як ви вважаєте, що в них спільного? — Дурниця якась. Що може бути спільного між давньоукраїнським і давньогрецьким міфами?
— Ви задаєте такі питання… Відчуваю себе на заліку. Ну що ж, — я прикусила нижню губу, — отак відразу і не відповім.
— Я питаю, тому що бачу з вашої анкети дані про освіту. Ви захистили дисертацію по міфах древніх слов’ян, чи не так?
— Так. Міфологія моя пристрасть.
— І зараз ви викладаєте в коледжі?
— Тільки тому що всі університети зачинені. — Виправдовувалась я. Мене чіпляли такі запитання, ще з часів, коли я працювала в школі. — Але в моєму коледжі поглиблена програма, на рівні університету. Але до чого тут ваше запитання? — Він стиснув нижню губу ніби я сказала щось не те. Навіщо він спитав про Персефону, коли тільки хвилин 15 тому я говорила про неї з Ілаєм? Що це, звичайний збіг обставин або Арман не такий вже простий, як здається. — В обох міфах головна героїня — жінка. Їх обох намагаються поділити між собою. Що ще? І Персефона, і Поля із міфу про Стрибога володіють небаченою вродою. Все, що є спільного.
— Все? А ви знаєте, що вони обидві мали довге руде волосся?
— Ні. Це важливо? Стривайте, з чого ви взяли? Кожен митець, будь — то поет, письменник або ж художник по-своєму зображали зовнішність жінок. Це ж всього-на-всього міфи, ірреальні історії, тлумачення людських вірувань. Спроба пояснити природні явища, походження дерев, всіляких назв і тому інше.
— Невже? Цьому ви вчите дітей? Може вам варто переглянути свою думку і розповідати так, ніби це насправді було? А хтозна, може й було?
— Арман, я — науковець і можу відрізнити вигадку від реальності.
— Скажіть, чи могли наші попередники, які вільно жили вдень і вночі уявити теперішнє життя?
— Ні, але у них хоча б було життя.
— Можливо, якби дівчата із міфів трималися свого вибору, ніхто не страждав тоді.
— Що ви маєте на увазі?
— Коли Персефона виходила до своєї матері, то разом із нею в світ людей проникали злі духи. А Поліна взагалі відкрила їм двері.
— Тобто винна жінка, як завжди! Ви вважаєте спільне в цих міфах є те, що через жінку вся ця нечисть ходить по землі?! — Чоловіча логіка! Вартовий не відповідав. — Пробачте, звісно я знаю, що ви не одружуєтеся, але чи ви кохали коли-небудь? — Арман здивовано глянув на мене, потім опустив голову, ніби вона стала важкою. Прикрив очі рукою, він щось шепотів: «Ні, ще не час. Заспокойся. Слухай мене…»
— Слухай мене! — Рявкав Вартовий. Але голови не підіймав. — Як би жінки не були такими, світ був би інакшим! — Більше я не хотіла розмовляти. Він лякав мене, наче божевільний якийсь. Я вийшла не попрощавшись. Хоча, якщо чесно, я вибігла із того кабінету. В коридорі не було так страшно, дихати стало вільніше. Чудний діалог відбувся. Однак більше на дискусію в мене не було часу, сьогодні в мене 3 пари та важка розмова з подругою. В коридорі людей побільшало. Коли я проходила 870 кабінет, сталась дивна річ. Із цього приміщення вийшов Вартовий. Виглядав він, як і всі інші інспектори: в темній паранджі, яка була розписана зірками. Обличчя сховане за волосяною сіткою. У всіх було довге волосся, тільки колір мінявся. Тому, коли я побачила Армана, перше про що подумала: «Вони нарешті відкрили свої обличчя і змінили ці дивні халати на чоловічий одяг». Так от, цей Вартовий із 870 кабінету зачитав ім’я наступного відвідувача: «Поліна Щаслива». «Що?!!!!», майнуло в голові.