Гра на багатьох барабанчиках

Усе відбувалося найприроднішим чином: літаки злітали, люди розмовляли між собою різними мовами, важкі грудневі хмари висіли над землею, готові до зимового причастя — послати на землю мільйони білих сніжинок, по одній на кожне існування.

Годину тому він оглянув себе у дзеркалах Гітроу, і йому здалося, що виглядає, як комівояжер — він пам'ятав їх з дитинства: ходили від будинку до будинку і продавали Біблію. Але психологічна школа, яку він представляв, варта була такої експедиції. Польща — це країна інтелігентних людей. Ішлося про те, щоби заронити зерно і за тиждень повернутися додому. Залишити їм книжки, вони ж читають англійською, то як же зможуть опиратися авторитетові Засновника.

Професор, цідячи зроблений стюардесою дрінк зі знаменитої польської горілки, із задоволенням пригадував собі сон, який мав уночі перед виїздом — а сни в його психологічній школі були лакмусовим папірцем реальности. Отож, снилася йому ворона, він грався у тому сні з великим чорним птахом. Можна сказати, як насмілився визнати самому собі — голубився з вороною, наче з малим щеням. Ворона в системі оніричних значень його школи репрезентувала зміну, щось нове, добре: отож, попросив ще один дрінк.

Аеропорт у Варшаві був дивно маленький і повний протягів. Він похвалив себе за думку взяти у цю подорож шапку-вушанку, яку мав як пам’ятку ще зі своїх подорожей до Азії. Одразу побачив свою Беатріче — та стояла біля виходу, тримаючи перед собою аркуш з його іменем і прізвищем. Була вона невеличка і гарна. Вони сіли у розторсаний автомобіль, і вона, ведучи машину сумними розлогими просторами міста, ознайомила його з планом на найближчий тиждень. Сьогодні субота, вільний від роботи день. Вони разом повечеряють, і він відпочине. Завтра, у неділю — зустріч зі студентами в університеті. Так, сказала вона раптом, тут трохи нервова атмосфера. Він виглянув у вікно, але не помітив нічого особливого. Потім інтерв’ю для психологічного журналу, потім вечеря. У понеділок, якщо він схоче, можна оглянути місто. У вівторок зустріч із психіатрами в якомусь інституті, він не в стані був запам’ятати шелестку назву. У середу їдуть до Кракова в університет. Психологічну школу професора Ендрюса там дуже поважають. У четвер — Освенцім, він сам просив про це. Бути у Польщі і не побачити Освенціма… Увечері повернення до Варшави. У п’ятницю і суботу — цілоденні заняття для психологів-практиків. У неділю — виліт додому.

Лише зараз він зорієнтувався, що не має своєї торби з книжками та білизною. Вони спішно повернулися, але багаж зник. Дівчина, яку звали Ґоша, пішла кудись, і її півгодини не було. Повернулася з пустими руками. Можливо, торба повернулася в Лондон. Але нічого, сказала, вона поїде по неї завтра, та, безумовно, знайдеться. Дивлячись у вікно, він не слухав її збудженої балаканини; він згадував, що ж іще було в торбі — книжки, фотокопії статей.